- Восьма головна проблема сфери охорони спадщини - відсутність креативності
- Креативність — (лат. creatio — створення) — творча, новаторська діяльність; новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості як незалежний фактор»
- Характерний приклад кваліфікаційно-пройдисвітного змісту головної проблеми
- Кваліфікація (від англ. Quality - якість) — це: 1) наявність підготовки, професійних знань, навичок та досвіду, які дають можливість особі належним чином проводити певні дії; 2) рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями. Пройдисвіт (-а, ч., розм.) Хитра, пролазлива, спритна у своїх вчинках людина; пройда. || зневажл. Людина, здатна на ганебні, нечесні вчинки, на обман, підлість і т. ін.; шахрай
- Національний комітет ІКОМОС Україна, В.Вечерський, О.Сердюк (станом на 2021-02 - перебуває "під слідством")
-
Український державний Інститут культурної спадщини (УДІКС), Мінкульт, І.Прокопенко - Державне підприємство "Всеукраїнський науково-методичний та дослідно-інформаційний центр архітектурної спадщини", Мінрегіон, Т.Маніфасова, О.Титова, І.Шулешко
-
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, О.Титова - Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) О.Титова, Б.Кожушко
-
Громадська рада при Мінкульті, Б.Кожушко, О.Рутковська - Громадська рада при КМДА
-
Дискусії "Рік культурної спадщини", 2019 р., О.Рутковська; 2) Концепція публічного управління у сфері містобудівної діяльності, 2019, Мінрегіон, Л.Парцхаладзе, О.Рутковська -
Національна спілка архітекторів України (НСАУ) В.Жежерін, Г.Духовичний - Інститут архітектури, урбаністики та регіоналістики НСАУ (ІнАрх НСАУ) Ю.Чудновський, В.Нікітін
-
Український культурний фонд (УКФ), Мінкульт (створений в 2017 р., бюджет на 2020 р. =0,7 млрд грн) М.Порошенко, Ю.Федів, оч. НаглРади - Л.Мудрак, 2021-04 - ДУ Інститут книги, Мінкульт (2016)
-
Механізм "каналізації" протестів нищення пам'яток - на прикладі "ГО Мапа Реновації" -
Статті в ЗМІ
1. Національний комітет "ІКОМОС Україна"
Віце-президент Сердюк О.М. станом на 2021-02 перебуває "під слідством"
Файли
- Сердюк 2021-01-17 в Одесі Ухв суду (НашіГроші)
- Сердюк 2021-01-27 Підозра на 5 млн грн
- Сердюк 2021-02-04 в СІЗО або заст 0,3 млн грн
- Загальні відомості
- Адреса в переліку національних комітетів
- Домашня сторінка, 2008 р. (не оновлювалась)
- Фрагмент сайту (статут)
- Протокол рішеннь Укр. ІКОМОС, 2019 р.
- Звіт за 2016-2019 рр.
- Фрагмент Статуту, мета та завдання Комітету
- Комітет світової спадщини ЮНЕСКО
- Світова спадщина ЮНЕСКО
- Файли
- Сайт - НЕ оновлюється із 2010 року, в частині:
- Інформація про діяльність - НЕМАЄ
- Плани-звіти роботи - НЕМАЄ
- Плани-звіти фінансові - НЕМАЄ
1-1) Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць ІКОМОС
Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС, англ. ICOMOS — англ. International Council on Monuments and Sites) — міжнародна неурядова громадська організація - асоціація професіоналів в сфері культурної спадщини, метою діяльності якої є збереження та її захист в усьому світі. Заснована 1965 року у Варшаві. Базує свою діяльність на принципах, закріплених 1964 року "Міжнародною хартією зі збереження та відродження пам'яток та історичних місць" ("Венеційська хартія").
Ідея, покладена в основу ІКОМОС, сформульована "Афінською нарадою з питань відновлення історичних будівель" (1931), зорганізованою "Міжнародною музейною радою". "Афінська хартія" 1931 року ввела поняття "міжнаціональної спадщини".
У 1964 році "Друга нарада архітекторів і спеціалістів з історичних будівель", відбулась у Венеції та узгодила 13 резолюцій. Перша резолюція створювала "Міжнародну хартію зі збереження та відновлення пам'яток та історичних місць" (відомішу як "Венеційська хартія"), друга, запропонована ЮНЕСКО, створила ІКОМОС для опікування питань цієї хартії.
Нині ІКОМОС налічує 7.500 членів. Кожен член має бути компетентним у галузі збереження будівель і бути практиком у сфері архітектури, археології, інженерії, проектування, охорони культурної спадщини, археографії, історії.
Штаб-квартира організації ІКОМОС міститься в Парижі.
Файли
1-2) Інформація про Український Комітет в довіднику ІКОМОС
В такому вигляді інформація міститься в переліку національних комітетів ІКОМОС за 2019 р., ХХІ ст. - установа без сайту
1-3) Домашня сторінка Українського Комітету ІКОМОС
- Домашня интернет сторінка (станом на 2019-12)
- сторінка не оновлювалась із 2010 року:
1-4) Фрагмент тексту з сайту
- про невиконання положень статуту
"Вищим керівним органом Українського національного комітету ІСОМОS є загальні збори, які скликаються президентом щороку. У період між загальними зборами керівництво діяльністю національного комітету здійснює бюро, до складу якого входять: президент, віце-президент, вчений секретар, виконавчий директор та інші обрані на загальних зборах члени ІСОМОS.
- Останні загальні збори Українського національного комітету ІСОМОS відбулися 4 лютого 2011 року."
1-5) Рішення про питання із пам'ятками
- приймаються, незважаючи на порушення положень статуту (щорічні збори), та відсутність в статуті розділу та положення про Експертну раду
Така активна діяльність базується на реалізації маніпуляцій із термінами - так званий "Висновок" Українського комітету ІКОМОС протиправно підміняє необхідний (згідно діючого законодавства) висновок Комітету світової спадщини ЮНЕСКО про перетворення в буферній зоні пам'яток світової спадщини.
- фрагмент відповіді Секретаріату ЮНЕСКО на запит Схем:
По правилам режима использования территорий зон памятников всемирного наследия, ЮНЕСКО необходимо информировать обо всех архитектурные преобразования, запланированные в буферной зоне. «Схемы» обратились в ЮНЕСКО с запросом — "или информировали Центр всемирного наследия о согласовании градостроительной советом строительства напротив Лавры" и добавили графические материалы ДПТ. Эту информацию в организации восприняли как новую.
«Когда Секретариат получает информацию (…) из другого источника, кроме государства-участника, он будет, насколько это возможно, проверять источник и содержание информации, проконсультировавшись с заинтересованным государством-участником и пригласит ее комментарии. Согласно процедуре, мы сверим с украинской стороной, государством-участником, проект, приведенный в вашем письме», — отметила в ответе на запрос Моня Адживаноу из Отдела публичной информации ЮНЕСКО.
Приклад висновку ІКОМОС Україна:
Фрагмент висновку:
1-6) Звіт за 2016-2019
- Звіт за 2016-2019
1-7) Фрагмент Статуту
- мета та завдання Комітету
1-8) Комітет світової спадщини ЮНЕСКО
Комітет світової спадщини ЮНЕСКО є підрозділом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що вповноважений додавати пам'ятки до списку Світової спадщини UNESCO та вилучати їх. Відповідальний за імплементацію Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини, Комітет розпоряджається коштами Фонду всесвітньої спадщини, зокрема, надає їх країнам-учасникам Конвенції. Комітет складає 21 представник від суверенних держав, обрані на чотирирічний термін Генеральною Конференцією.
Комітет проводить щорічні сесії з метою розгляду стану Світової спадщини, заходів щодо її захисту, долучення нових об'єктів тощо. Серед заходів, що спрямовані на порятунок об'єктів — занесення їх до списку Світової спадщини під загрозою знищення та субсидії на відновлювальні роботи. Відповідальність за збереження пам'яток несуть суверенні держави, на території яких вони розташовані. В випадку продовження дій, що руйнують цінність об'єктів, або їх фізичного зникнення відбувається вилучення зі списку Світової спадщини. Наявність таких об'єктів є не лише питанням престижу країни, але й її туристичної привабливості. Двічі Комітет світової спадщини вилучав об'єкти зі списку, як такі, що втрачені.
1-9) Світова спадщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage)
— видатні культурні та природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.
1972 року, на XVII сесії в Парижі, ЮНЕСКО прийняла "Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини" (вступила в силу в 1975 році). До початку 1992 року Конвенцію ратифікували 123 країни-члени ООН (в тому числі СРСР в 1988 році). На середину 2014 року Конвенцію вже ратифікували 191 держава-учасниця. Тільки Ліхтенштейн, Науру, Сомалі, Південний Судан, Східний Тимор та Тувалу не є учасниками Конвенції. У 2017 році Ізраїль та США заявили про вихід з організації.
Статус об'єкта Світової спадщини дає такі переваги:
- Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.
- Підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються.
- Сприяє популяризації включених у Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (у першу чергу, екологічного туризму).
- Забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, у першу чергу, з Фонду Світової спадщини.
- Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.
Станом на 2017 рік у списку Світової спадщини знаходиться 1.073 об'єкти (зокрема 832 культурних, 206 природних і 35 змішаних) з 167 країн.
З об'єктів, розташованих по країнах, Італія є батьківщиною найбільшого числа об'єктів Світової спадщини з 53 об'єктами. За нею іде Китай (52), Іспанія (46), Франція (43), Німеччина (42), Індія (36) та Мексика (34). ЮНЕСКО надає кожному об'єкту Світової спадщини ідентифікаційний номер; але нові включення часто включають попередні об'єкти, доповнені в рамках розширення. У результаті, ідентифікаційні номери перевищують 1200, хоча об'єктів у списку є менше.
Це окремі архітектурні споруди і ансамблі — Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (РФ) та інші міста — Бразиліа, Венеція разом із лаґуною та ін.; археологічні заповідники — Дельфи та ін.; національні парки — Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.
1-10) Файли
- Статут Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС), 1978
- Про Комітет ІКОМОС Україна та його Статут 2008 р.
- Виконавчий директор - О.М. Сердюк, автобіографія 2018 р.
- Звіт за 2016-2019
-
Вело-пішохідний міст - Схвальний висновок ІКОМОС Україна, 2010
2. Український державний Інститут культурної спадщини Мінкульту (УДІКС) нова назва
- Директор - з 2004 до 2102 - О.Сердюк, з 2012 до 2019 року - О.Пламеницька. Із травня 2019 - І.Прокопенко.
- Зараз "доопрацьовує" проект Опорного плану Києва...
- Домашня інтернет-сторінка
- Загальні дані, структура та керівництво
- Файли
- Новини про діяльність в 2020 р.
- "Звіт" про діяльність Інституту в 2020 р.
На сайті Інституту:
- Положення про Інститут - НЕМАЄ
- Посадові інструкції - НЕМАЄ
- Інформація про діяльність - НЕМАЄ
- Плани-звіти роботи - НЕМАЄ
- Плани-звіти фінансові - НЕМАЄ
-
Керівник з травня 2019 - І.В.Прокопенко - Даних (біографічна довідка) про І.Прокопенко - - НЕМАЄ
- Згідно інформації із програми І.Прокопенко:
"Починаючи з 2016 року Інститутом не було виконано жодних наукових доробок в своїй галузі. В 2017 році в процесі реорганізаційних дій та задля збереження Інституту, як фахової інституції, Міністерством змінено статус (назву) Інституту з наукового на культурно-просвітницький"
2-1) Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (НДІ пам'яткоохоронних досліджень) стара назва
— державна наукова установа Міністерства культури України, створена у 1995 році.
З 11.04.2017 називається "Український державний інститут культурної спадщини Міністерства культури України".
Метою інституту є проведення в межах України наукової, науково-організаційної та науково-технічної діяльності, створення умов для проведення ефективних науково-дослідних робіт і використання їхніх результатів у сфері охорони культурної спадщини.
Директор - з 2004 до 2102 - О.Сердюк, з 2012 до 2019 року - О.Пламеницька. Із травня 2019 - І.Прокопенко.
У структурі інституту є бухгалтерія і 8 відділів, з них 3 — регіональні:
- Історичних ареалів населених місць і заповідників.
- Науково-методичного та програмного забезпечення формування державного реєстру.
- Охорони археологічної спадщини.
- Нормативно-правової роботи.
- Загальних проблем.
- Досліджень об'єктів культурної спадщини західного регіону з центром у м. Львові.
- Пам'яткоохоронних досліджень південного регіону з центром у м. Дніпропетровську.
- Досліджень об'єктів культурної спадщини АР Крим.
Основні напрями наукової діяльності інституту:
- здійснення науково-дослідної, науково-технічної та науково-організаційної діяльності з метою забезпечення практичного вирішення проблем охорони об'єктів культурної спадщини, у тому числі пам'яток;
- здійснення прикладних наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини;
- розроблення науково-проектної документації з визначення зон охорони пам'яток культурної спадщини, історичних ареалів та історико-архітектурних опорних планів історичних населених місць, реставрації та консервації пам'яток культурної спадщини;
- розроблення проектів нормативних актів та методичних матеріалів з питань охорони культурної спадщини;
- здійснення наукової та науково-технічної експертизи;
- здійснення наукових та науково-практичних контактів з фахівцями та організаціями аналогічних структур за кордоном;
- популяризація результатів наукових досліджень;
- виконання інших наукових та науково-дослідних робіт.
Інститутом здійснив розробку для національних і державних заповідників:
- 6 проектів генеральних планів;
- 5 проектів планів організації територій;
- 3 концепції планів організації територій.
Інститут регулярно видає «Збірник наукових праць НДІ пам'яткоохоронних досліджень» (2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р., 2010 р., 2011 р, 2012 р., 2013 р.)
У 1997-2000 видано 4 номери періодичного наукового збірника "Археометрія та охорона історико-культурної спадщини".
2-2) Файли
- Контракт із Прокопенко І.В, 2019-05
- Додаток до контракту - Програма розвитку інституту від кандидата на посаду директора - І.Прокопенко, 2019 р., 12с
- Фрагмент програми розвитку від Прокопенко І.В., 2019 р.:
2-3) Новини про діяльність в 2020 р.
- Мінкуль - УДІКС 2020-12-08 Чорноб до ЮНЕСКО
- 2020-10-22 Чорноб до ЮНЕСКО
- Рук ЮНЕСКО (фрагм) критери
- Мінкуль - УДІКС 2020-10-23 План управл Соф-Лавра
2-4) "Звіт" про діяльність Інституту в 2020 р.
3. Державне підприємство "Всеукраїнський науково-методичний та дослідно-інформаційний центр архітектурної спадщини" Мінрегіону
- Сайт - НЕМАЄ
- Положення - НЕ ОПРИЛЮДНЕНО
- Плани-звіти - НЕМАЄ
- Конкурс на посаду керівника 2020-01-20
Конкурс на посаду керівника 2020-01-20
Фрагмент умов конкурсу
1) Основні напрями діяльності:
— науково-методичне та нормативне забезпечення виявлення, ототожнення, документування, утримання в належному стані, реставрації, регенерації та використання пам’яток.
— науково-методичне забезпечення ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, Державного реєстру національного культурного надбання (нерухомих пам’яток), Списку історичних населених місць України.
— дослідження у сфері охорони пам’яток та історичного середовища.
— розробка облікової документації на об’єкти культурної спадщини.
— опрацювання науково-методичних засад з питань інвентаризації земель історико-культурного призначення і розробка містобудівних та історико-містобудівних обґрунтувань.
— проведення експертиз та підготовка висновків у сфері охорони культурної спадщини, визначення історико-культурної та містобудівної цінності об’єктів культурної спадщини.
— опрацювання та комплектування документації щодо об’єктів культурної спадщини.
— створення автоматизованого інформаційного банку даних у сфері охорони пам’яток, комп’ютерної мережі та їх програмного забезпечення.
— оперативне видання інформаційних, науково-методичних матеріалів щодо культурної спадщини.
— інформаційно-видавнича діяльність з популяризації охорони культурної спадщини.
— розробка проектів реставрації окремих пам’яток, проектів регенерації історичної забудови, історико-архітектурних опорних планів, проектів зон охорони об’єктів культурної спадщини та проведення попередніх робіт по об’єктах культурної спадщини.
2) Вимоги до конкурсної пропозиції:
Конкурсна пропозиція, що розробляється на підставі фактичних показників фінансово-господарської діяльності та має складатись із чотирьох розділів, а саме:
- поточна ситуація і проблеми підприємства та галузі;
- шляхи вирішення проблем підприємства та перспектив його розвитку;
- проект стратегічного плану розвитку на середньострокову (3 роки) перспективу;
- конкурентні переваги претендента.
При цьому в проекті стратегічного плану розвитку підприємства на середньострокову перспективу 3 роки мають бути передбачені наступні розділи:
- детальний першочерговий план реформування підприємства протягом одного року;
- заходи з виконання завдань та результати аналізу можливих ризиків, а також з поліпшення техніко-економічних та фінансових показників підприємства, підвищення його конкурентоспроможності;
- обсяг надходження коштів до бюджетів;
- пропозиції щодо залучення інвестицій для розвитку підприємства;
- пропозиції щодо очікуваної динаміки поліпшення основних показників фінансово-господарської діяльності;
- інші пропозиції з удосконалення діяльності підприємства.
4. Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
4-1) Про установу
Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (Центр пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури) — науково-дослідна установа, діяльність якої спрямована на поглиблення теоретико-методичного рівня пам'яткознавчих студій та пам'яткоохоронної діяльності в Україні.
1) Історія створення
Центр пам'яткознавства створений 23 травня 1991 року за спільною постановою № 151 Академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Є самостійною бюджетною неприбутковою науково-дослідною установою з правами юридичної особи. Входить до складу Відділення історії, філософії та права НАН України, яке забезпечує науково-методичне керівництво дослідженнями Центру.
2) Завдання
Головними завданнями Центру пам'яткознавства є:
- здійснення фундаментальних і прикладних досліджень з метою одержання нових знань у галузі пам'яткознавства та охорони культурної спадщини України;
- розробка проектів нормативних документів та методичних рекомендацій з питань охорони, збереження і використання пам'яток культурної спадщини.
3) Діяльність
Діяльність Центру пам'яткознавства має широкий спектр теоретичних і практичних напрямків:
- Центр організовує і проводить науково-дослідні експедиції з виявлення і дослідження історико-культуних пам'яток;
- розробляє системні основи популяризації пам'яток, навчання і виховання населення щодо завдань збереження та відродження історико-культурного надбання України;
- надає науково-методичну допомогу зацікавленим міністерствам і відомствам, засобам масової інформації;
- Центр вивчає і узагальнює досвід діяльності установ і організацій, що здійснюють роботу у сфері охорони, використання, реставрації пам'яток історії і культури;
- проводить науково-методичне забезпечення організації експозицій музеїв;
- здійснює підготовку та видання наукових, науково-методичних і популярних видань з проблем охорони та використання культурної спадщини.
Серед основних напрямів досліджень Центру пам'яткознавства:
- історія та теорія пам'яткознавства;
- об'єкти культурної спадщини, проблеми їх історії, охорони, консервації, реставрації та музеєфікації;
- музеєзнавство;
- церковне пам'яткознавство, історія церков і монастирів;
- некрополі України;
- нерухомі пам'ятки українського козацтва;
- топоніміка і картографія;
- діячі пам'яткознавства.
4) Основні досягнення Центру
- Становлення нового наукового напряму, що отримав офіційне визнання ВАК України — «пам'яткознавство» (шифр 17.00.08.)
- Згуртування навколо Центру широкого кола науковців та пам'яткоохоронців для вирішення проблем охорони та популяризації культурної спадщини України.
- Підготовка та видання десятків монографій, збірників наукових праць з висвітленням досліджень культурної спадщини України.
- Вдосконалення діяльності та розширення мережі пам'яткоохоронних закладів, зокрема, музеїв.
- Завдяки участі в роботі комісій Верховної ради України по підготовці проектів Законів України щодо культурної спадщини.
- Центром вдосконалена класифікація видів об'єктів культурної спадщини і розширена кількість тих, що підлягають охороні.
5) Співробітництво
Центр пам'яткознавства координує наукову діяльність з міжнародними установами Західної Європи та СНД, Міністерствами, комітетами, науковими закладами, музеями, заповідниками та громадськими організаціями усіх регіонів України.
6) Наукові конференції
Центр пам'яткознавства є засновником і організатором (співорганізатором) наукових та науково-практичних конференцій, наукових читань, які проводяться: щорічно:
- «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні», Київ, всеукраїнська, з 1991 р.;
- «Актуальні питання історії науки і техніки», місце проведення варіюється, всеукраїнська, з 2001 р.;
- «Сіверщина в історії України», м. Глухів Сумської обл., всеукраїнська, з 2002 р. (Центр пам'яткознавства спіорганізатор з 2009 р.);
що два роки:
- «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи», місце проведення варіюється, всеукраїнська, з 2002 р. (до 2008 р. — щорічна);
- «Технічний музей: історія, досвід, перспективи», Київ, міжнародна, з 2008 р.;
- «Зарембівські читання», Київ, всеукраїнські, з 2007 р.;
- «Спаські читання», м. Ніжин Чернігівської обл., міжнародні, з 2010 р.
7) Видавнича діяльність
Центр пам'яткознавства є засновником (співзасновником) і видавцем (співвидавцем) наступних періодичних, продовжуваних і серійних видань: збірки наукових праць:
- «Праці Центру пам'яткознавства» — фахове видання з історичних наук і мистецтвознавства, засноване у 1991 р., видавалось 1 раз, з 2007 р. — 2 раз на рік.
- «Ніжинська старовина» — фахове видання з історичних наук, засноване у 2005 р., 2 номери на рік;
- «Сіверщина в історії України» — фахове видання з історичних наук, засноване у 2009 р. спільно з Національним заповідником «Глухів», видається 1 раз на рік;
- «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні» — видається щорічно з 1991.
8) Наукові журнали:
- «Питання історії науки і техніки» — фахове видання з історичних наук, видається з 2007 р. 4 рази на рік;
науково-популярні журнали:
- «Відлуння віків» — з 2005 р. спільно з УТОПІК видається 2 рази на рік.
9) Науково-популярні газети:
- «Ніжинські старожитності» — з 2011 р. спільно з Ніжинським краєзнавчим музеєм імені Івана Спаського, видається 4 рази на рік.
10) Серійні видання:
- «Біобіліографічні покажчики» — заснований 2011 р.;
- «Сакральні пам'ятки України» — заснований 2011 р.
Центр пам'яткознавства у 1992 р. був засновником і в 1992—2002 р. видавцем відновленого дореволюційного часопису «Київська старовина».
11) Структура Центру пам'яткознавства
- Вчена рада (голова — к.і.н. О. М. Титова, вчений секретар — к.і.н. А. О. Горькова)[2]
- Спеціалізований науковий семінар із проблем пам'яткознавства і музеєзнавства (керівник — д.тех.н. Л. О. Гріффен, секретар — Г. М. Бичковська)
12) Відділи
- Відділ культурної спадщини (керівник — к.і.н. О. М. Титова);
12-1) Сектори:
- пам'яток археології (керівник — к.і.н. О. М. Титова);
- пам'яток архітектури і мистецтва (керівник — к.архіт. Б. В. Колосок);
- церковного пам'яткознавства (керівник — к.і.н. Н. М. Сенченко);
- Відділ історичного пам'яткознавства (керівник — к.тех.н. В. О. Константинов, вчений секретар — С. Ю. Зозуля)
12-2) Сектори:
- пам'яток науки і техніки (керівник — д.тех.н. Л. О. Гріффен).
При Центру пам'яткознавства діє аспірантура (керівник — к.і.н. Сенченко Н. М.) і Спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій за спеціальністю «26.00.05 — Музеєзнавство. Пам'яткознавство» (голова — д.і.н. Л. М. Бєсов, заступник голови — д.тех.н. Л. О. Гріффен, вчений секретар — к.і.н. Н. М. Сенченко)[3]
13) Регіональні відділення
- Східно-регіональне, м. Харків (керівник — д.і.н. С. І. Посохов);
- Кримське, м. Сімферополь, АР Крим (керівник — д.і.н. А. А. Непомнящий);
- Бахмутське, м. Часів Яр Донецької обл. (керівник — к.і.н. С. Й. Татаринов).
14) Керівництво Центру пам'яткознавства
- Директор: Олена Миколаївна Титова, кандидат історичних наук, доктор філософії, старший науковий співробітник, доцент, Заслужений працівник культури України.
- Вчений секретар: Анастасія Олексіївна Горькова, кандидат історичних наук.
Примітки
- Наказ ВАК України від 29 травня 2006 року № 263 (?)
- Вчена рада Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
- Центр пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури
4-2) Про керівництво (Вікі)
- Біографічна довідка
Олена Миколаївна Титова — директор Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, вчений секретар УТОПІК, доцент кафедри охорони культурної спадщини і музеєзнавства Київського національного університету культури і мистецтв, вчений секретар Українського комітету ICOMOS.
Є кандидатом історичних наук (1985), доктор філософії (2006), старший науковий співробітник (1993), доцент (2004), Заслужений працівник культури України (2003).
1) Життєпис
Народилася 18 липня 1952 року у м. Києві в сім'ї інженера-конструктора будівельника Миколи Титова та архітектора Ірини Титової (Межевич).
У 1960—1970 роках навчалася у середній школі № 79 (на вул. Шота Руставелі), яку закінчила із золотою медаллю. Усі шкільні роки вона захоплювалася історією, а з середніх класів, прочитавши науково-популярну статтю відомого вченого Л. Клейна про археологію, почала мріяти про цю романтичну професію. Тому вступила до історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Серед її викладачів, починаючи від деканів — були П. Овчаренко та Ю. Кондуфор, професори та доценти — Л. Славін, Г. Мезенцева, М. Бондарь, Ю. Малєєв, а також співробітники Інституту археології, яких запрошували читати спецкурси, — В. Гладилін, І. Шовкопляс, В. Даниленко, В. Лапін, Є. Максимов.
Після першого курсу почала брати участь в археологічних експедиціях, коли під керівництвом Л. Славіна та Ю. Козуб працювала на некрополі античного міста Ольвія, яка вважалася справжньою школою археологів. Там на жертовнику на Агорі відбулося посвячення в археологи. Наступні розкопки були в експедиції Г. Мезенцевої у Білогородці (давньоруському місті Білгород), Ганни та Івана Шовкоплясів на зарубинецькому поселенні на Оболоні, К. Гупала на місці Житнього ринку на Київському Подолі.
З 1975 р. працювала в групі з дослідження Кам'яної могили Інституту археології АН УРСР.
1980 року вступила до аспірантури Інституту археології з відривом від виробництва. Науковим керівником було призначено професора Д. Я. Телегіна, поряд з яким вона працювала до останніх днів життя цього українського вченого. Темою дисертаційного дослідження, успішно захищеного 1985 року, стала культурна і хронологічна характеристика неоліту Середнього Подніпров'я.
У статусі молодшого наукового, наукового співробітника відділу кам'яної доби О. Титова керувала розкопками і розвідками на неолітичних пам'ятках Чернігівщини і Сумщини (Борковка, Погоріловка), Черкащини (група пам'яток у Старосіллі, роботи згідно Зводу пам'яток історії та культури у Корсунь-Шевченківському районі).
Новий етап творчої біографії О. Титової розпочався у 1990 р., коли за конкурсом її було прийнято на посаду провідного фахівця з пам'яток археології Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Їй було доручено курувати роботою секцій археології та некрополів України.
У 1997—2010 рр. працювала доцентом кафедри музеєзнавства та охорони культурної спадщини Київського національного університету культури і мистецтва, де читала авторські курси «Пам'яткознавство», «Паспортизація пам'яток історії та культури», «Пам'ятки монументального мистецтва», «Пам'ятки та пам'ятні місця українського козацтва», «Найвідоміші музеї світу». У середині 1990-х років її запросили вести спецкурс з культури індіанців Америки на факультет культурології Києво-Могилянської академії. Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років разом з професором М. Гладких О. Титова прочитала курс «Неоліт України» на кафедрі археології і музеєзнавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.
Титова О. М. поєднує активну діяльність в Українському товаристві охорони пам'яток історії та культури з участю в інших пам'яткоохоронних громадських організаціях. З 1994 р. вона є членом
- Українського національного комітету Міжнародної ради з питань охорони пам'яток і визначних місць (УНК ICOMOS) (двічі її обирали вченим секретарем, членом бюро),
- Українського національного комітету Міжнародної ради із дослідження індустріальної спадщини (TICCIH),
- Національної спілки краєзнавців України,
- Історико-культурної асоціації «Україна-Туреччина» (ІКАУТ).
Титова О. М. входить до складу кількох дорадчих органів при пам'яткоохоронних інституціях:
- Кваліфікаційної ради з питань дослідження археологічної спадщини України,
- Польового комітету Інституту археології НАН України,
- Науково-методичної ради з охорони культурної спадщини при Міністерстві культури України.
- Експертної комісії з розгляду питань занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України при Міністерстві культури України.
Титова О. М. є головним редактором фахових видань «Праці Центру пам'яткознавства», «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні», заступником головного редактора журналу «Відлуння віків», наукових збірок «Ніжинська старовина» та «Сіверщина в історії України», членом редакційної колегії журналу «Питання історії науки і техніки».
2) Наукові інтереси
До кола наукових інтересів входять дослідження історії та археології первісної доби, доби козацтва в Україні, пам'яткознавство, проблеми теорії та методики музеєфікації пам'яток археології, збереження та популяризації культурної спадщини.
Розробляє наукові засади нормативних пам'яткоохоронних документів, дослідження та охорони пам'яток археології, історії України. Є автором близько 200 наукових публікацій (монографій, навчальних посібників, статей).
Є одним із ініціаторів та беззмінним (протягом 24 років) організатором міжнародної наукової конференції з історії та археології України козацької доби «Часи козацькі», що відбувається з 1991 року щороку у Києво-Печерській лаврі і вважається найбільш представницьким форумом в Україні із даної проблематики.
5. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК)
Сайт - Домашня сторінка
- Плани-звіти - НЕМАЄ
5-1) Правління
5-2)
Сайт
Прес-реліз, 2019
Громадська організація «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» (далі – Товариство) має багаторічну історію, традиції, фундаментальні напрацювання у пам’яткоохоронній галузі. Незгасне прагнення зберігати культурну спадщину в Україні зародилося з перших років заснування Товариства та залишається домінуючим напрямом його діяльності до сьогодні.
Відповідно до статуту, Товариство є недержавною, неприбутковою всеукраїнською громадською організацією, що на добровільних засадах об’єднує за спільними інтересами широкі верстви населення, колективи організацій та установ, які здійснюють свою діяльність в галузі охорони культурної спадщини. Товариство керується у своїй діяльності положеннями Конституції України, Закону України «Про громадські об’єднання», «Про охорону культурної спадщини».
1) Серед пріоритетних напрямів діяльності Товариства є:
- Аналіз культурної політики сприяння активній участі у формуванні реформ у пам’яткоохоронній сфері, виробленні, реалізації моніторингу та оцінки державної політики у сфері охорони культурної спадщини;
- Виявлення, наукове вивчення пам’яток історії та культури, сприяння державним органам та органам місцевого самоврядування в їх охороні, збереженні та використанні в умовах децентралізації;
- Співпраця з міжнародними організаціями та вітчизняними громадськими організаціями у сфері охорони культурної спадщини;
- Соціальний діалог, інформаційна та культурно-просвітницька діяльність серед населення, підвищення фахового рівня членів Товариства в аспекті завдань євроінтеграції та відповідних напрямів діяльності відокремлених підрозділів;
- Інституційний розвиток системи охорони культурної спадщини, формування аналітичних та інформаційних продуктів, що сприятимуть посиленню інтересу з боку громадян, експертного середовища до охорони культурної спадщини.
Впродовж 50-ти років свого існування Товариство пережило злети і падіння, стрімкий розквіт і скрутні часи, проте не зміни державної політики, не соціально-економічні перетворення та відсутність фінансування не стали на шляху досягнення благородної мети – збереження та передачі майбутнім поколінням унікальної культурної спадщини. Завдячуючи Товариству сьогодні ми маємо велику кількість пам’яток історії, археології, архітектури, науки і техніки, впорядкуванням, ремонтом або реставрацією яких займались його місцеві осередки та окремі члени.
Історія Товариства бере свій початок від 21 грудня 1966 року, коли рішенням делегатів Установчого з’їзду, що відбувся у Києві, було одностайно прийнято постанову про створення громадської організації з метою задоволення суспільних інтересів у сфері охорони пам’яток історії та культури. Товариство об’єднало навколо себе видатних державних діячів, письменників, вчених – етнологів, істориків, архітекторів, археологів – представників активної громадськості: Артеменка І.І., Асєєва Ю.С., Бажана М.П., Гончара О.Т., Загребельного П.А., Логвина Г.Н., Сарбея В.Г., Телегіна Д.Я., Шевченка Ф.П. та багатьох інших. Особлива роль у становленні Товариства, як авторитетної всеукраїнської організації, належала академіку НАН України П. Т. Троньку, який впродовж 22 років очолював її. Започатковану важливу справу Тронька П.Т. продовжив академік НАН України П.П. Толочко, який понад чверть століття як голова Товариства опікувався численними проблемами збереження наших національних святинь. На сьогодні активну пам’яткоохоронну діяльність підтримують голова Товариства, заслужений працівник культури України Бур’янова М.І., а також її заступники заслужені працівники культури України Пархоменко М. Т., Титова О.М., Кожушко Б. В.
Кожне десятиріччя діяльності Товариства мало свої особливості та домінуючі напрями роботи. Наприкінці 60-х – на початку 70-х рр. ХХ ст. розгорнулись широкомасштабні заходи із спорудження та впорядкування пам’ятників, обелісків, меморіалів, приурочених до важливих історичних дат або присвячених відомим постатям (близько 600 об’єктів). Споруджено Корсунь-Шевченківський меморіальний комплекс, впорядковано пам’ятні місця Чигиринського району Черкаської області, проведено реконструкцію садиби І. Котляревського в Полтаві. Започатковано роботу народних університетів з питань пам’яткознавства.
Перша половина 70-х років ознаменувалася активним будівництвом Музею народної архітектури та побуту, який під патронатом Товариства став не тільки культурно-просвітницьким, але і науковим центром із унікальними автентичними пам’ятками, отримав міжнародне визнання. Паралельно проводилися роботи над створенням Державного заповідника на острові Хортиця, колиски запорозького козацтва, що перетворився у популярний центр міжнародного туризму.
З середини 70-х рр. систематично працювали екскурсії, науково-пошукові експедиції з виявлення, вивчення та інвентаризації різних типів пам’яток по всіх регіонах країни: «Чумацькими шляхами», «По Шевченківських місцях», «Старожитності Наддніпрянщини» та ін. Важливою була робота із проектування та будівництва нових пам’ятників, що стали окрасою міст України: Марко Вовчок, В. Стефанику, О.Довженку, Лесі Українці. Увічнено в нових пам’ятниках, меморіалах пам’ять про Другу світову війну, встановлено пам’ятники та бронзові погруддя Героям Радянського Союзу. Проведено плідну роботу із дослідження воєнно-історичних пам’яток, розпочато спорудження і поповнення воєнними реліквіями Державного музею історії Великої Вітчизняної війни (нині – Національного музею історії України у Другій світовій війні).
У 80-х роках науково-дослідна робота Товариства полягала у проведенні наукових розвідок, розробці проблем наукової реставрації та консервації пам’яток мистецтва та архітектури, каталогізації, паспортизації пам’яток за новою уніфікованою формою. Проводилися охоронно-археологічні дослідження: на первісних і козацьких пам’ятках Херсонщини, трипільських Кіровоградщини, доби неоліту, бронзи, ранніх слов’ян на Волині, Черкащині, Миколаївщини, на місці поховання гетьмана І.Виговського на Львівщині, обстежено пам’ятки Трахтемирівського історико-культурного заповідника, впорядковано Шевченківські пам’ятки Черкащини. Наймасштабнішою із започаткованих Товариством експедицій стала «Запорозька Січ: зруйноване й уціліле».
Великого значення надавалося ремонту та реставрації пам’яток архітектури, серед яких: Борисоглібський собор, Спасо-Преображенський монастир, П’ятницька церква, Успенський собор у Чернігові, будинок Постеля в Тульчині, Успенський собор у Каневі, Домініканський монастир у Вінниці, Ужгородський замок, архітектурний ансамбль с. Китайгородці на Дніпрі, Золоті ворота та Софійський собор у Києві, пам’ятки Львова, Севастополя.
У рамках пам’яткоохоронних програм у 80–90-х рр. розпочато спорудження пам’ятника видатному фольклористу, етнографу, академіку В.Гнатюку у Тернополі, частково музеєфіковано бастіон П.Дорошенка у Чигирині, проведено професіональні роботи з реставрації пам’яток на території Слов’яногірського історико-архітектурного заповідника на Донеччині, палацово-паркового комплексу «Шарівка» на Харківщині, пам’ятника Воронцову в Одесі.
У 90-ті рр. ХХ ст. домінуючими завданнями Товариства стала розробка комплексних наукових тем. Науково-методична рада, Колегія Головної ради Товариства активно розробляли цільові комплексні програми, зокрема: «Старовинні міста України», «Часи козацькі», «Шевченківські місця в Україні» та ін.. Для поглибленої розробки окремих напрямів роботи Товариства була створена низка наукових та культурно-просвітницьких центрів: Науково-дослідний центр «Часи козацькі», Культурологічний центр, Український центр біографічної некрополістики. З 1991 року діє спільна структура НАН України і Товариства – Центр пам’яткознавства.
Видавнича діяльність протягом усього функціонування Товариства була важливою складовою в реалізації пам’яткоохоронної справи, інструментом популяризації культурної спадщини. Завдяки Товариству, а також його обласним організаціям світ побачили багатотомні видання, енциклопедії, навчальні посібники, журнали, присвячені краєзнавчій, історичний, пам’яткоохоронній тематиці. Серед них: «Законодавство про пам’ятники історії та культури» 1970 р., навчальний посібник «Безцінні скарби народу» 1984 р., «Пам’ятники історії і культури Української РСР» 1987 р., «Словник пам’яток історії та культури м. Києва» 1990 р., багатотомне видання «Історія міст і сіл України», періодичні видання «Пам’ятки України», «Київська старовина», «Відлуння віків». Заслуговує на увагу практичне видання списків та матеріалів до Зводу пам’яток в Запорізькій, Житомирській, Полтавській, Івано-Франківській областях. Реалізуючи пам’яткоохоронні програми, Товариство, обласні організації продовжують активну роботу з підготовки й публікації пам’яткоохоронних видань і сьогодні, зокрема журналу «Пам’ятки України».
Високі показники ефективності та особливе значення в роботі Товариства займають наукові конференції, семінари, круглі столи, що збирають великі аудиторії професіоналів та аматорів пам’яткоохоронної сфери. За результатами роботи видаються фундаментальні збірки, що розкривають актуальні проблеми археології, історії, музеєзнавства, пам’яткознавства всіх регіонів України, зокрема збірка матеріалів науково-практичної конференції «Нові дослідження пам’яток козацької доби».
Початок – І десятиліття ХХІ ст. відзначився важливими подіями в житті Товариства. Активно розгорталася пам’яткоохоронна діяльність, направлена на вирішення проблем незаконного будівництва, перебудов, знищення пам’яток археології, архітектури, історичного ландшафту по всій території України. Особливої актуальності набула забудова Канева, Львова, Одеси, а також центру Києва, археологічних комплексів, національних заповідників та їх буферних зон: Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, археологічного комплексу «Китаєве» Голосіївського району, Національного Музею народної архітектури та побуту України (Пирогово).
Проведено колосальну роботу у законодавчій сфері, зокрема над змінами до Закону України «Про охорону культурної спадщини», організовано прес-конференції та семінари, присвячені актуальним проблемам сучасного практичного пам’яткознавства.
Продовжено започатковані Товариством традиції проведення творчих конкурсів. Організовано Першу Всеукраїнську Толоку з метою збереження і охорони культурної спадщини місцевими осередками. Толока показала високі результати у пам’яткоохоронній роботі у містах: Чернігові, Львові, Одесі, Тернополі, Харкові, Луцьку, Вінниці, Івано-Франківську, Житомирі, Кропивницькому, Миколаєві, Сумах, Херсоні, Апостолівському районі Дніпропетровської області, Чорнухинському районі Полтавської області. Проведено Всеукраїнський огляд творчих робіт «Забуті пам’ятки історії та культури України» для дітей шкільного віку та студентства з метою залучення молодого покоління до збереження культурної спадщини.
Повну картину діяльності Товариства не можна висвітлити навіть у багатотомному виданні, оскільки тільки обласних відокремлених осередків налічується 25. Обласні, районні, міські організації Товариства ведуть активну дослідницьку, пам’яткоохоронну роботу у своїх регіонах. Проте з впевненістю можна резюмувати, що протягом усієї діяльності Товариство разом з місцевими організаціями ставить перед собою високі цілі, які успішно досягає щоденною кропіткою роботою, спрямовуючи українську державу у світле майбутнє пам’яткоохоронної справи.
2) Керівництво ГО “УТОПІК”
Голова: БУР’ЯНОВА Марія Іванівна, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: ПАРХОМЕНКО Микола Трохимович, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: ТИТОВА Олена Миколаївна, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: КОЖУШКО Богдан Васильович.
Вчений секретар: ГОРЬКОВА Анастасія Олексіївна, кандидат історичних наук.
5-3) Файли
6. Громадська рада при Мінкульті
Файли
- Положення
- Зміни до Положення 2019 р.
- Склад
- План на 2017 р.
- План на 2018 р. І-е півріччя
- План на 2018 р. ІІ-е півріччя
- План на 2019 р.
- Звітів на сайті Мінкульту НЕМАЄ
7. Громадська рада при КМДА
Файли
- Планів та звітів на сайті КМДА НЕМАЄ
8. Панельні дискусії, 2018-04
Файли
РУТКОВСЬКА Ольга Анатоліївна
Освіта
1997 р. - Українська академія мистецтв, мистецтвознавство
Трудова діяльність
1990-1993 рр. - Державний історико-культурний заповідник "Стародавній Київ", молодший науковий співробітник
1993 р. - Спілка архітекторів України
1994-1997 рр. - Державний історико-культурний заповідник "Стародавній Київ", бібліотекар
1998-2000 рр. - "Київський науково-методичний центр по охороні, реставрації та використанню пам'яток історії, культури та заповідних територій", завідуюча відділом
2001-2012 рр. - інститут "УкрНДІпроектреставрація", мистецтвознавець, головний спеціаліст, старший науковий співробітник
2012 р. - КО "Інститут Генерального плану м. Києва", головний спеціаліст
3 2012 р. - інститут "УкрНДІпроектреставрація", директор
- Варто зазначити:
- Відсутність позиції до питань дискусії представниками: 1) органів влади, 2) місцівого самоврядування та 3) парламенту (проігнорували захід)
- Відсутність системності змісту у "Змісті тез та пропозицій"
- Текст
8-2) Проект Концепції публічного управління у сфері містобудівної діяльності, 2019, Мінрегіон, Л.Парцхаладзе
Файли
- проект Концепції публічного управління у сфері містобудівної діяльності, 2019, Мінрегіон, Л.Парцхаладзе
- проект Концепції публічного управління у сфері містобудівної діяльності, 2019, Мінрегіон, Л.Парцхаладзе (фрагмент про охорону культурної спадщини, О.Рутковська)
9. Національна спілка архітекторів України (НСАУ)
- Загальні відомості
- Прес-реліз
- Про домашню сторінку - не оновлюється
- Протокол засідання Правління Київської організації САУ - Позиція стосовно проектів ІАОП та Генплану 2019
- Файли
- Інформація про діяльність на сайті - НЕМАЄ
- Плани-звіти роботи - НЕМАЄ
- Плани-звіти фінансові - НЕМАЄ
9-1) Загальні відомості
Національна спілка архітекторів України (НСАУ) — громадська творча організація в Україні. Об'єднує архітекторів та інших фахівців, діяльність яких пов'язана з архітектурою.
Історія
Вперше Спілка як самостійна організація визначилася 1918 року і називалася вона «Товариство українських архітекторів» (ТУА). Очолив її відомий український архітектор Дмитро Михайлович Дяченко. До 1933 р. в Україні діяли розрізнені творчі об'єднання архітекторів у Харкові, Києві, Одесі та інших містах.
Офіційно створення Спілки архітекторів СРСР задекларовано 1933 р. Тоді ж у Харкові був створений оргкомітет, який спрямував свої зусилля на підготовку до скликання Першого з'їзду українських архітекторів і об'єднання фахівців-архітекторів у республіканську творчу організацію, яка була створена на цьому з'їзді в Києві в червні 1937 р. Спілка архітекторів України (тоді Української РСР) стала складовим підрозділом Спілки архітекторів СРСР.
Першим головою правління САУ було обрано архітектора Григорія Володимировича Головка, який переобирався ще на чотирьох наступних з'їздах і керував Спілкою до 1975 р., коли на черговому з'їзді головою правління було обрано Ігоря Микитовича Сєдака, який керував Спілкою протягом п'ятнадцяти років.
Від 1952 року спільно з Державним комітетом у справах будівництва при Раді Міністрів УРСР видавала журнал «Строительство и архитектура». У 1937, 1955, 1960 роках відбувались з'їзди спілки. Усього за цей період відбулося вісім з'їздів Спілки архітекторів. Станом на 1 січня 1965 об'єднувала 1503 члени.
- Фрагмент статуту
9-2) Прес-реліз
- від 2020-01-21
Спілка архітекторів України веде свій початок з часів майже сторічної давнини, коли творчі працівники почали гуртуватися за професійними ознаками. Вперше Спілка як самостійна організація визначилася 1918 р. і називалася вона «Товариство українських архітекторів» (ТУА). Очолив її відомий український архітектор Дмитро Михайлович Дяченко. До 1933 р. в Україні діяли розрізнені творчі об’єднання архітекторів у Харкові, Києві, Одесі та інших містах. Офіційно створення Спілки архітекторів СРСР задекларовано 1933 р. Тоді ж у Харкові був створений оргкомітет, який спрямував свої зусилля на підготовку до скликання Першого з’їзду українських архітекторів і об’єднання фахівців-архітекторів у республіканську творчу організацію, яка була створена на цьому з’їзді в Києві в червні 1937 р. Спілка архітекторів України (тоді Української РСР) стала складовим підрозділом СА СРСР.
Першим головою правління САУ було обрано архітектора Григорія Володимировича Головка, який переобирався ще на чотирьох наступних з’їздах і керував Спілкою до 1975 р., коли на черговому з’їзді головою правління було обрано Ігоря Микитовича Сєдака, який керував Спілкою протягом п’ятнадцяти років. Усього за цей період відбулося вісім з’їздів Спілки архітекторів. Організаційна структура майже не змінювалася: республіканські з’їзди скликалися раз на п’ять років; між з’їздами два рази на рік, а у разі необхідності – частіше скликалися засідання правління (пленуми). Функціонували обласні й міські відділення Спілки, а також первинні осередки в проектних організаціях. Постійно діяли творчі секції і комісії, які охоплювали всі сфери архітектурної діяльності, архітектурної науки та освіти.
Весь цей час Спілка архітекторів Української РСР перебувала у складі Спілки архітекторів СРСР і була підзвітна всесоюзному правлінню.
Незважаючи на всю складність роботи за тоталітарного режиму і непрості умови для творчої праці, старшому поколінню архітекторів України є чим пишатися. Результатом копіткої праці проектувальників були збудовані нові міста і поселення – Нове Запоріжжя, Донецьк (тоді Сталіно), Горлівка, Кривий Ріг, Макіївка, піднялися такі промислові гіганти, як металургійний комбінат у Кривому Розі, «Азовсталь» і металургійний завод ім. Ілліча в Маріуполі (тоді Жданов); з’явилися нові архітектурні ансамблі: соцмісто в Харкові, проспект В. І. Леніна і соцмісто в Запоріжжі, адміністративні центри міст Києва, Харкова, Донецька та ін.
В повоєнні роки члени Спілки архітекторів своєю працею і талантом зробили суттєвий внесок у відбудову міст і сіл України, зруйнованих під час Великої Вітчизняної війни, у створення нових міст: Сєверодонецьк, Нововолинськ, Нова Каховка, Червоноград, Дніпрорудний, Кузнецовськ, Южний, Южноукраїнськ, Енергодар, Ново-Яворівськ та інші, нових житлових районів (Русанівка, Березняки, Троєщина, Виноградар, Теремки в Києві, Павлове Поле, Салтовський в Харкові, Перемога в Дніпропетровську, Сріблястий у Львові, Космічне шосе та багато інших). За їхніми проектами було побудовано безліч житлових будинків, громадських споруд – театрів, будинків культури, палаців спорту, закладів відпочинку, охорони здоров’я, адміністративних та промислових споруд у різних галузях народного господарства.
В ці роки Спілка проводила велику роботу по оздоровленню своїх членів, організації їхнього відпочинку, туристичних поїздок. Була створена система матеріальної допомоги членам Спілки, які потребували підтримки.
Нова ера розвитку України позначилась і на житті архітектурної громадськості України. В серпні 1990 р., ще до проголошення незалежності України, за ініціативою групи членів Спілки, яку підтримала більшість обласних організацій, був скликаний IX з’їзд, за рішенням якого Спілка архітекторів України вийшла зі складу Спілки архітекторів СРСР і оголосила себе самостійною творчою організацією. На цьому ж з’їзді був прийнятий власний Статут Спілки та визначені нові напрямки її діяльності. Спілчана громада демократично обрала нове керівництво Спілки на чолі з президентом з трирічним терміном повноважень.
У період 1990–2011 рр. Спілкою керував Ігор Петрович Шпара, професор, народний архітектор України, дійсний член Академії мистецтв України.
Структура нової організації українських архітекторів залишилася традиційною, заснованою на територіально-виробничому принципі. Нововведенням стало створення президентської ради – дорадчого органу при президенті Спілки, склад якої визначає президент і затверджує пленум правління Спілки. ЇЇ члени працюють у комісіях різних напрямків, а саме: законодавчої діяльності, авторського права, архітектурної науки і освіти, міжнародної діяльності та ін.
Статутом проголошені основні завдання Спілки: вільний розвиток творчих напрямків і шкіл в архітектурі, захист авторських прав членів Спілки, збереження історичного та природного середовища, культурний розвиток і естетичне виховання населення, розвиток міжнародної співпраці архітекторів, удосконалення архітектурної освіти в Україні та ін.
Визначені також основні напрямки діяльності Спілки: організація і проведення виставок, оглядів-конкурсів, творчих обговорень об’єктів архітектури і проблем забудови міст і поселень, участь у громадсько-політичному житті України, відзначення архітекторів – членів Спілки за видатні досягнення в розвитку архітектури, здійснення необхідної господарської діяльності в межах, визначених законодавством, та ін.
В червні місяці 2012 р. Спілці архітекторів України, як єдиній всеукраїнській творчій організації архітекторів, виповнюється 75 років.
Серед творчих спілок України Спілка архітекторів є однією з найчисленніших. Сьогодні в її складі налічується 3195 членів (на 15.04.2011). У її структурі 29 (25 обласних в усіх областях України, в т. ч. Кримська Республіканська організація, а також 4 міських: Криворізька, Севастопольська, Ялтинська, Маріупольська) осередків, які охоплюють велику кількість первинних осередків у проектних та науково-дослідних інститутах, творчих майстернях, державних органах архітектури. Чисельний склад місцевих осередків такий: Київський – 1012, Харківський – 338, Дніпропетровський – 194, Львівський – 210, Одеський – 163, Донецький – 81, Кримський – 174, інші осередки налічують від 22 і більше членів Спілки.
Центральним правлінням Спілки та її обласними підрозділами здійснюється постійна просвітницька робота в галузі архітектури і мистецтва, проводяться розгляд і творчі обговорення проектів, реалізованих об’єктів, проблем забудови міст і сіл, проектів генеральних планів міст, об’єктів ландшафтної архітектури.
Спілка постійно бере участь у розробці програм і умов республіканських конкурсів та у їх проведенні.
2001 р. започатковано і щорічно проводиться Всеукраїнський фестиваль «Архітектура та дизайн» і в його рамках – огляд-конкурс «Премія Національної спілки архітекторів України», який став значною подією в житті архітектурної громадськості України.
Спілка є творчою організацією архітекторів загальнодержавного значення, вона завжди мала високий професійний авторитет серед урядових структур, проектних і науково-дослідних інститутів архітектурно-будівельного профілю і постійно залучається до розробки документів, що регулюють політику держави в галузі містобудування, житлового та промислового будівництва.
Діяльність Спілки була відзначена Урядом. Рішенням Кабінету Міністрів від 8 жовтня 1998 р. № 1605, враховуючи вагомий внесок її членів у розвиток української національної культури і ствердження її традицій, Спілці надано статус «національної» в числі 8 найбільш значущих всеукраїнських творчих спілок.
Постановами Кабінету Міністрів України № 1058 (10.07.1998 р.) і № 1832 (13.12.2000 р.) Спілці були передані у власність будинки архітекторів у Києві (загальнореспубліканського значення), Харкові, Дніпропетровську, Одесі, Черкасах, Запоріжжі та у довічне безоплатне користування у Вінниці, Львові, Тернополі, Сімферополі, Севастополі, Кривому Розі.
За період існування Спілки багато її членів удостоєні почесних звань і високих державних нагород.
1995 р. архітектурна громадськість України отримала своє професійне свято «День архітектури України», яке встановлено Указом Президента України № 456/95 від 17 червня 1995 р. і відзначається 1 липня. Встановлення цього свята свідчить про визнання на державному рівні значення архітектури в житті суспільства і її впливу на його культуру.
Спілка здійснює для своїх членів соціально-побутові програми з оздоровлення, матеріальної допомоги. Для архітекторів-ветеранів, які мають великі особисті заслуги в розвитку архітектури і архітектурної науки, пропорційно в усіх територіальних підрозділах за клопотанням Спілки виділені державні стипендії Указами Президента і Кабінету Міністрів України, а в Києві також Київською міською державною адміністрацією.
1993 р. на Конгресі Міжнародної спілки архітекторів (МСА) в Чикаго Спілку архітекторів України було прийнято до членів МСА, яка об’єднує творчі спілки архітекторів із 115 країн світу. Спілка є також членом таких міжнародних організацій, як Архітектурна рада країн Центральної та Східної Європи і Форум спілок архітекторів країн Чорноморського регіону. Спілкування з іноземними колегами дозволяє Спілці орієнтуватися у міжнародних стандартах організації архітектурної діяльності, ознайомлюватися з прийнятими в інших країнах законодавчими і нормативними актами. За рекомендаціями Спілки її члени мають змогу брати участь у міжнародних тематичних нарадах і конференціях з питань розвитку архітектури та архітектурної науки, архітектурних і містобудівних конкурсах, залучаються до участі у комісіях МСА, її робочих органах, що допомагає Спілці у роботі з підготовки законопроектів і постанов Уряду, пов’язаних з архітектурною діяльністю, авторським правом, багато з яких уже прийняті Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України.
9-3) Домашня сторінка станом на 2020-01 та 2023-09
9-3.1) Домашня сторінка станом на 2020-01-21
- Сторінка сайту про діяльність (про відсутність...) станом на 2020-01-21
9-3.1) Домашня сторінка станом на 2023-09-17
9-4) Протокол засідання Правління Київської організації САУ (ПКОСАУ) - Позиція стосовно проектів ІАОП та Генплану 2019
Файли
Фрагмент
9-5) Файли
- НСАУ - Статут та Структура 2011
- Архітектурна Палата НСАУ - Положення 2014 (підтримка "сертифікації" архітекторів)
- НСАУ - Стандарт № 3 2014 +Лист (про обов'язковість додаткої оплати за страхування)
- НСАУ - Звіт за період 2017-04 до 2018-06
10. Інститут архітектури, урбаністики та регіоналістики НСАУ (ІнАрх НСАУ)
- Інформація про діяльність на сайті - НЕМАЄ
- Плани-звіти роботи - НЕМАЄ
- Плани-звіти фінансові - НЕМАЄ
10-1) Загальні відомості
- Фрагменти положення
10-2) Домашня сторінка
Домашня сторінка станом на 2020-01-21
- Сторінка про діяльність (про відсутність...)
- Сторінка сайту станом на 2020-01-21
10-3) Файли
- ІнАрх НСАУ - Положення 2015, Рішення, Наказ
- ІнАрх НСАУ - Програма діяльності на 2015-2016 рр., 4-cтор
11. Український культурний фонд, бюджет на 2020 р. =0,7 млрд. грн
- Загальні відомості
- Л.Мудрак - оч. Нагл. Ради - 2021 р.
- Ю.Федів - вик. Дир. 2018-2021 рр.
- Положення про УКФ
- Звіти за 2018-2019 рр.
- Стратегія на 2019-2021 рр.
- Файли
11-1) Загальні відомості
Український культурний фонд (УКФ) — державна установа, створена у 2017 році, на підставі відповідного Закону України, з метою сприяння розвитку національної культури та мистецтва в державі, забезпечення сприятливих умов для розвитку інтелектуального та духовного потенціалу особистості й суспільства, широкого доступу громадян до національного культурного надбання, підтримки культурного розмаїття та інтеграції української культури у світовий культурний простір. Діяльність фонду, згідно з чинним законодавства, спрямовується та координується Міністерством культури України.
Ідея створення Українського культурного фонду була висловлена Євгеном Нищуком на початку 2017 року і мотивувалась бажанням «урівняти в доступі до ресурсів культурно-мистецьких організацій бюджетного і небюджетного секторів», а також позбавити міністерство «непритаманних йому функцій розподілу коштів між гравцями культурного простору».
Голова фонду
Фонд очолює на громадських засадах голова, що згідно з чинним законодавством, мусить бути фахівцем у сфері культури, мати бездоганну ділову репутацію, високий суспільний авторитет, вільно володіти державною мовою, володіти іноземною мовою — однією з офіційних мов Ради Європи.
Він призначається Міністром культури, після його офіційного обрання членами Наглядової ради фонду, що і було зреалізовано 18 січня 2018 року.
Першою головою Українського культурного фонду 19 січня 2018 року призначена Марина Порошенко, кандидат медичних наук, дружина п'ятого Президента України Петра Порошенка. У 2007 році вона закінчила з відзнакою Національну академію керівних кадрів культури і мистецтв за спеціальністю «Образотворче та декоративно-прикладне мистецтво» і здобула кваліфікацію «мистецтвознавець-експерт».
Призначення М. Порошенко стало предметом журналістського розслідування Радіо Свобода «Схеми».
16 грудня 2019 року М. Порошенко написала заяву про звільнення з посади голови УКФ.
11-2) Л.Мудрак - оч. Нагл. Ради - 2021 р.
Файли
11-3) Ю.Федів - вик. Дир. 2018-2021 рр.
- Звіт за 2019 р., фрагмент
- Біографічна довідка (Вікі)
Юлія Олександрівна Федів (нар. 20 грудня 1986 у Чернівцях) — український державний службовець і громадський діяч, Перший виконавчий директор державного Українського культурного фонду.
1) Освіта
Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Спеціальність — міжнародні відносини (09.2004 по 06.2009)
Національна академія управління. Спеціальність — господарське право (09.2004 по 06.2011)
Бременський університет. Спеціальність — міжнародне та європейське право (10.2009 по 12.2010)
2) Учбова практика
Практика в Організації Об'єднаних націй, м. Бонн (Німеччина) (2010, 3 місяці)
Практика в Німецькому парламенті, Берлін (Німеччина) (2011, 6 місяців)
Тренінг для тренерів за програмою «Молодіжний працівник», Київ (2015, 5 днів)
Програми підвищення кваліфікації для керівників, Берлін (Німеччина) (2015-2016)
3) Кар'єра
Проектний менеджер, з 08.2011 по 02.2016, «Німецько-Польсько-Українське Товариство в Україні», Київ (соціальна сфера, захист прав дітей)
Координатор проекту, з 10.2014 по 12.2014 (2 місяці), Академія «Німецька Хвиля», Берлін (журналістика)
Координатор проекту з 09.2015 по 12.2015 (3 місяці), Інформаційне агенство «n-ost», Київ-Берлин (інформаційна політика, журналістика)
Координатор проекту, з 08.2015 по 12.2015 (4 місяці), Європейська Театральна Конвенція, Берлін (театральна)
Координатор проектів, 2016-2017, «Німецьке агенство технічної допомоги Україні GIZ»
Регіональний координатор Проекту «Партнерство з містами України» (з 2016-2017)
Керівник Національного бюро програми ЄС «Креативна Європа» в Україні (з березня 2017)
7 лютого 2018 року обрана Першим виконавчим директором новоствореного державного Українського культурного фонду.
8 лютого 2018 року Міністерство культури уклало з нею трирічний контракт щодо виконання відповідальних державних службових обов'язків по керівництву фондом - Головою.
11-4) Положення про УКФ
- Фрагмент Положення про УКФ від 2020-02-04
11-5) Звіти за 2018-2019 рр.
- Звіт за 2019 р., фрагмент - перелік Експертів УКФ
- Звіт за 2019 р., фрагмент
- Звіт за 2019 р. Вибірка сектору Культурна спадщина по Києву, 21 проект
- Звіт за 2019, фрагмент - Фактичні суми Грантів
- Звіт за 2019, фрагмент - Кошторис
11-6) Стратегія на 2019-2021 рр.
- Стратегія на 2019-2021
- фрагмент Стратегії
- фрагмент Стратегії - Проблеми
- фрагмент - Моніторинг та індикатори
11-7) Файли
- Закон Про Український культурний фонд
- Положення 2020-02-04 23с
- Звіти: 1) за 2018, на 143с; 2) за 2019, на 180с
- Стратегія на 2019-2021 на 37с
- Головна проблема - культурна діяльність держави відбудовується на підставі трактування культури як сфери послуг
- На сайті та в Звітах відсутній Реєстр проектів (тільки за 2019 рік 432 проекти), який би містив опцію сортування та вибірки даних проектів
- Стратегія 2019-2021 та звіти за 2018 і 2019 рр. складом та змістом не відповідають діючим нормативно-правовим вимогам
- У фонді в 2019 р. було 68 співробітника, та залучено 158 експертів - що разом коштувало держбюджету України 30 млн грн (133.000 грн/рік на співробітника та експерта)
- У фонді в 2019 р. було 68 співробітника, за рік витрачено на "предмети, обладнання та інвентар" 3,2 млн грн, цє 47.000 грн/рік на одного співробітника
12. ДУ Інститут книги, Мінкульт (2016)
Український інститут книги (УІК) — державна установа при Міністерстві культури України, покликана формувати державну політику у книжковій галузі, провадити промоцію книгочитання в Україні, підтримувати книговидавничу справу, стимулювати перекладацьку діяльність, популяризувати українську літературу за кордоном.
- Статут (фрагмент)
- Статут не відповідає за змістом вимогам Типового положення про Державну установу
- Статут створено за вимогами недіючого Типового статута Державного підприємства 1993-2004
- Сайт не наповнений та не містить обовязкової інформації про діяльність
- Сайт працює "наполовину" - користування неможливе
- Фін план поквартальний та звіт - відсутні
- Основні напрями діяльності - відсутні
Файли
- Мінкульт - Інститут книги - Наказ про створ 2016
- Мінкульт - Інститут книги - Статут 2016
- План роботи на 2019 (без кошторису)
- Звіт фін за 2019 (145 млн грн)
- План роботи УІК на 2020 (без кошторису)
13. Механізм "каналізації" протестів нищення пам'яток - на прикладі ГО "Мапа Реновації"
- Лист Деп охор пам та Новина про надання тсатусу будинку
- Домашня сторінка ГО "Мапа реновації"
- вул. Петлюри (Комінтерну) 29 Садиба Уткіна
- Голосіївськи просп., 8
- Іллєнка (Мельникова) 30 Садиба Баккалинського
- Висновки та рекомендації
13-1) КМДА-Департамент охорони пам - Лист про "ніщо" 2021 р.
...
13-2) Домашня сторінка ГО "Мапа реновації"
13-3) вул. Петлюри (Комінтерну) 29 Садиба Уткіна
- Вимоги "Порядку обліку пам'яток" не виконуються, ні за формою ні за змістом
13-4) Голосіївськи просп., 8
- ФБ сторінка про знищення пам'ятки на Голосіївському просп., 8:
13-5) Іллєнка (Мельникова) 30 Садиба Баккалинського
- ФБ сторінка про знищення пам'ятки на Іллєнка, 30:
ФБ сторінка про знищення пам'ятки на вул. Іллєнка, 30:
13-6) Висновки та рекомендації по захисту пам'яток - "До відповідальності чильників влади"
- ФБ сторінка:
14. Статті в ЗМІ
Файли
- Чи виживе пам'яткоохоронна галузь України, 2018-04-07, О.Рутковская
- Як тебе захистити, Києве мій?, 2017-02, О. Терещенко (Єскіна), депутат Київради VII скликання
- І. Карманова
-
Ю. Левченко - Г. Могильний