Громадськість та Наука

лого - Геи


  • Восьма головна проблема сфери охорони спадщини - відсутність креативності
  • Креативність — (лат. creatio — створення) — творча, новаторська діяльність; новітній термін, яким окреслюються «творчі здібності індивіда, що характеризуються здатністю до продукування принципово нових ідей і що входять в структуру обдарованості як незалежний фактор»
  • Характерний приклад кваліфікаційно-пройдисвітного змісту головної проблеми
  • Кваліфікація (від англ. Quality - якість)  — це: 1) наявність підготовки, професійних знань, навичок та досвіду, які дають можливість особі належним чином проводити певні дії; 2) рівень підготовленості, майстерності, ступінь готовності до виконання праці за визначеною спеціальністю чи посадою, що визначається розрядом, класом чи іншими атестаційними категоріями. Пройдисвіт (-а, ч., розм.) Хитра, пролазлива, спритна у своїх вчинках людина; пройда. || зневажл. Людина, здатна на ганебні, нечесні вчинки, на обман, підлість і т. ін.; шахрай


Зміст лого - Геи-ЛГБТ

  1. Національний комітет ІКОМОС Україна, О.Сердюк  (станом на 2021-02 - перебуває "під слідством")

  2. Український державний Інститут культурної спадщини, Мінкульт, І.Прокопенко
  3. Державне підприємство "Всеукраїнський науково-методичний та дослідно-інформаційний центр архітектурної спадщини", Мінрегіон, Т.Маніфасова, О.Титова, І.Шулешко

  4. Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, О.Титова
  5. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК) О.Титова, Б.Кожушко

  6. Громадська рада при Мінкульті, Б.Кожушко, О.Рутковська
  7. Громадська рада при КМДА

  8. Дискусії "Рік культурної спадщини", 2019 р., О.Рутковська 2) Концепція публічного управління у сфері містобудівної діяльності, 2019, Мінрегіон, Л.Парцхаладзе, О.Рутковська

  9. Національна спілка архітекторів України (НСАУ) В.Жежерін, Г.Духовичний
  10. Інститут архітектури, урбаністики та регіоналістики НСАУ (ІнАрх НСАУ) Ю.Чудновський, В.Нікітін

  11. Український культурний фонд, Мінкульт (створений в 2017 р., бюджет на 2020 р. =0,7 млрд грн) М.Порошенко, Ю.Федів
  12. ДУ Інститут книги, Мінкульт (2016)

  13. Статті в ЗМІ

лого - Со свинор в калашнряд

BtT Back to Top


1. Національний комітет "ІКОМОС Україна"

ІКОМОС Укр (Сердюк О.) 2021.02.06


Віце-президент Сердюк О.М. станом на 2021-02 перебуває "під слідством"

Файли pdf


Зміст

  1. Загальні відомості
  2. Адреса в переліку національних комітетів
  3. Домашня сторінка, 2008 р. (не оновлювалась)
  4. Фрагмент сайту (статут)
  5. Протокол рішеннь Укр. ІКОМОС, 2019 р.
  6. Звіт за 2016-2019 рр.
  7. Фрагмент Статуту, мета та завдання Комітету
  8. Комітет світової спадщини ЮНЕСКО
  9. Світова спадщина ЮНЕСКО
  10. Файли
  • Сайт - НЕ оновлюється із 2010 року, в частині:
  • Інформація про діяльність - НЕМАЄ
  • Плани-звіти роботи - НЕМАЄ
  • Плани-звіти фінансові - НЕМАЄ

BtT Back to Top


1-1) Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць ІКОМОС

ІКОМОС лого

Міжнародна рада з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС, англ. ICOMOS — англ. International Council on Monuments and Sites) — міжнародна неурядова громадська організація - асоціація професіоналів в сфері культурної спадщини, метою діяльності якої є збереження та її захист в усьому світі. Заснована 1965 року у Варшаві. Базує свою діяльність на принципах, закріплених 1964 року "Міжнародною хартією зі збереження та відродження пам'яток та історичних місць" ("Венеційська хартія").

Ідея, покладена в основу ІКОМОС, сформульована "Афінською нарадою з питань відновлення історичних будівель" (1931), зорганізованою "Міжнародною музейною радою". "Афінська хартія" 1931 року ввела поняття "міжнаціональної спадщини".

У 1964 році "Друга нарада архітекторів і спеціалістів з історичних будівель", відбулась у Венеції та узгодила 13 резолюцій. Перша резолюція створювала "Міжнародну хартію зі збереження та відновлення пам'яток та історичних місць" (відомішу як "Венеційська хартія"), друга, запропонована ЮНЕСКО, створила ІКОМОС для опікування питань цієї хартії.

Нині ІКОМОС налічує 7.500 членів. Кожен член має бути компетентним у галузі збереження будівель і бути практиком у сфері архітектури, археології, інженерії, проектування, охорони культурної спадщини, археографії, історії.

Штаб-квартира організації ІКОМОС міститься в Парижі.


Файли pdf

BtT Back to Top


1-2) Інформація про Український Комітет в довіднику ІКОМОС

В такому вигляді інформація міститься в переліку національних комітетів ІКОМОС за 2019 р., ХХІ ст. - установа без сайту

ІКОМОС Укр інфо

BtT Back to Top


1-3) Домашня сторінка Українського Комітету ІКОМОС

NoComm


  • сторінка не оновлювалась із 2010 року:

ІКОМОС Укр - до інет-стор

BtT Back to Top


1-4) Фрагмент тексту з сайту

  • про невиконання положень статуту

"Вищим керівним органом Українського національного комітету ІСОМОS є загальні збори, які скликаються президентом щороку. У період між загальними зборами керівництво діяльністю національного комітету здійснює бюро, до складу якого входять: президент, віце-президент, вчений секретар, виконавчий директор та інші обрані на загальних зборах члени ІСОМОS.

  • Останні загальні збори Українського національного комітету ІСОМОS відбулися 4 лютого 2011 року."

BtT Back to Top


1-5) Рішення про питання із пам'ятками

  • приймаються, незважаючи на порушення положень статуту (щорічні збори), та відсутність в статуті розділу та положення про Експертну раду

ІКОМОС протокол Експ ради

Така активна діяльність базується на реалізації  маніпуляцій із термінами  - так званий "Висновок" Українського комітету ІКОМОС протиправно підміняє необхідний (згідно діючого законодавства) висновок Комітету світової спадщини ЮНЕСКО про перетворення в буферній зоні пам'яток світової спадщини.

  • фрагмент відповіді Секретаріату ЮНЕСКО на запит Схем:

По правилам режима использования территорий зон памятников всемирного наследия, ЮНЕСКО необходимо информировать обо всех архитектурные преобразования, запланированные в буферной зоне. «Схемы» обратились в ЮНЕСКО с запросом — "или информировали Центр всемирного наследия о согласовании градостроительной советом строительства напротив Лавры" и добавили графические материалы ДПТ. Эту информацию в организации восприняли как новую.

«Когда Секретариат получает информацию (…) из другого источника, кроме государства-участника, он будет, насколько это возможно, проверять источник и содержание информации, проконсультировавшись с заинтересованным государством-участником и пригласит ее комментарии. Согласно процедуре, мы сверим с украинской стороной, государством-участником, проект, приведенный в вашем письме», — отметила в ответе на запрос Моня Адживаноу из Отдела публичной информации ЮНЕСКО.

Приклад висновку ІКОМОС Україна:

BtT Back to Top


1-6) Звіт за 2016-2019

NoComm


  • Звіт за 2016-2019

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 (обклад)

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с2

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с3

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с4

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с5

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с6

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с7

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с8

ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с9


ІКОМОС Київ - Звіт за 2016-2019 с10

BtT Back to Top


лого - Найди отличия

BtT Back to Top


1-7) Фрагмент Статуту

  • мета та завдання Комітету

ІКОМОС Київ - Статут 2008 фрагм с1

ІКОМОС Київ - Статут 2008 фрагм с2

BtT Back to Top


1-8) Комітет світової спадщини ЮНЕСКО

ЮНЕСКО1 лого

Комітет світової спадщини ЮНЕСКО є підрозділом Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що вповноважений додавати пам'ятки до списку Світової спадщини UNESCO та вилучати їх. Відповідальний за імплементацію Конвенції про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини, Комітет розпоряджається коштами Фонду всесвітньої спадщини, зокрема, надає їх країнам-учасникам Конвенції. Комітет складає 21 представник від суверенних держав, обрані на чотирирічний термін Генеральною Конференцією.

Комітет проводить щорічні сесії з метою розгляду стану Світової спадщини, заходів щодо її захисту, долучення нових об'єктів тощо. Серед заходів, що спрямовані на порятунок об'єктів — занесення їх до списку Світової спадщини під загрозою знищення та субсидії на відновлювальні роботи. Відповідальність за збереження пам'яток несуть суверенні держави, на території яких вони розташовані. В випадку продовження дій, що руйнують цінність об'єктів, або їх фізичного зникнення відбувається вилучення зі списку Світової спадщини. Наявність таких об'єктів є не лише питанням престижу країни, але й її туристичної привабливості. Двічі Комітет світової спадщини вилучав об'єкти зі списку, як такі, що втрачені.

BtT Back to Top


1-9) Світова спадщина ЮНЕСКО (англ. World Heritage)

— видатні культурні та природні цінності, що вважаються надбанням усього людства. Ці цінності перелічені в Списку ЮНЕСКО.

UNESCO logo

1972 року, на XVII сесії в Парижі, ЮНЕСКО прийняла "Конвенцію про охорону Всесвітньої культурної і природної спадщини" (вступила в силу в 1975 році). До початку 1992 року Конвенцію ратифікували 123 країни-члени ООН (в тому числі СРСР в 1988 році). На середину 2014 року Конвенцію вже ратифікували 191 держава-учасниця. Тільки Ліхтенштейн, Науру, Сомалі, Південний Судан, Східний Тимор та Тувалу не є учасниками Конвенції. У 2017 році Ізраїль та США заявили про вихід з організації.

Статус об'єкта Світової спадщини дає такі переваги:

  1. Додаткові гарантії збереження і цілісності унікальних природних і культурних комплексів.
  2. Підвищує престиж територій і установ, які ними опікуються.
  3. Сприяє популяризації включених у Список об'єктів і розвитку альтернативних видів природокористування (у першу чергу, екологічного туризму).
  4. Забезпечує пріоритетність у залученні фінансових коштів для підтримки об'єктів Світової культурної і природної спадщини, у першу чергу, з Фонду Світової спадщини.
  5. Сприяє організації моніторингу і контролю за станом збереження природних і культурних об'єктів.

Станом на 2017 рік у списку Світової спадщини знаходиться 1.073 об'єкти (зокрема 832 культурних, 206 природних і 35 змішаних) з 167 країн.

З об'єктів, розташованих по країнах, Італія є батьківщиною найбільшого числа об'єктів Світової спадщини з 53 об'єктами. За нею іде Китай (52), Іспанія (46), Франція (43), Німеччина (42), Індія (36) та Мексика (34). ЮНЕСКО надає кожному об'єкту Світової спадщини ідентифікаційний номер; але нові включення часто включають попередні об'єкти, доповнені в рамках розширення. У результаті, ідентифікаційні номери перевищують 1200, хоча об'єктів у списку є менше.

Це окремі архітектурні споруди і ансамблі — Акрополь, собори в Ам'єні і Шартрі, історичний центр Варшави (Польща), Львова (Україна), Московський Кремль і Красна площа (РФ) та інші міста — Бразиліа, Венеція разом із лаґуною та ін.; археологічні заповідники — Дельфи та ін.; національні парки — Морський парк Великого бар'єрного рифу, Єллоустонський (США) та інші. Держави, на території яких розташовані об'єкти Світової спадщини, беруть на себе зобов'язання щодо їхнього збереження.

BtT Back to Top


1-10) Файли pdf

BtT Back to Top


2. Український державний Інститут культурної спадщини Мінкульту (УДІКС)

лого УДІКС

 



Зміст

  1. Загальні дані
  2. Файли
  3. Новини про діяльність  в 2020 р.

  • Інформація про діяльність - НЕМАЄ
  • Плани-звіти роботи - НЕМАЄ
  • Плани-звіти фінансові - НЕМАЄ
  • Керівник з травня 2019 - І.В.Прокопенко
  • Даних про І.Прокопенко - - НЕМАЄ
  • Згідно інформації із програми І.Прокопенко:

"Починаючи з 2016 року Інститутом не було виконано жодних наукових доробок в своїй галузі. В 2017 році в процесі реорганізаційних дій та задля збереження Інституту, як фахової інституції, Міністерством змінено статус (назву) Інституту з наукового на культурно-просвітницький"

BtT Back to Top


2-1) Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень (НДІ пам'яткоохоронних досліджень)

лого - НДІПД

державна наукова установа Міністерства культури України, створена у 1995 році.

З 11.04.2017 називається "Український державний інститут культурної спадщини Міністерства культури України".

Метою інституту є проведення в межах України наукової, науково-організаційної та науково-технічної діяльності, створення умов для проведення ефективних науково-дослідних робіт і використання їхніх результатів у сфері охорони культурної спадщини.

Директор - з 2004 до 2102 - О.Сердюк, з 2012 до 2019 року - О.Пламеницька. Із травня 2019 - І.Прокопенко.

У структурі інституту є бухгалтерія і 8 відділів, з них 3 — регіональні:

  1. Історичних ареалів населених місць і заповідників.
  2. Науково-методичного та програмного забезпечення формування державного реєстру.
  3. Охорони археологічної спадщини.
  4. Нормативно-правової роботи.
  5. Загальних проблем.
  6. Досліджень об'єктів культурної спадщини західного регіону з центром у м. Львові.
  7. Пам'яткоохоронних досліджень південного регіону з центром у м. Дніпропетровську.
  8. Досліджень об'єктів культурної спадщини АР Крим.

Основні напрями наукової діяльності інституту:

  1. здійснення науково-дослідної, науково-технічної та науково-організаційної діяльності з метою забезпечення практичного вирішення проблем охорони об'єктів культурної спадщини, у тому числі пам'яток;
  2. здійснення прикладних наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини;
  3. розроблення науково-проектної документації з визначення зон охорони пам'яток культурної спадщини, історичних ареалів та історико-архітектурних опорних планів історичних населених місць, реставрації та консервації пам'яток культурної спадщини;
  4. розроблення проектів нормативних актів та методичних матеріалів з питань охорони культурної спадщини;
  5. здійснення наукової та науково-технічної експертизи;
  6. здійснення наукових та науково-практичних контактів з фахівцями та організаціями аналогічних структур за кордоном;
  7. популяризація результатів наукових досліджень;
  8. виконання інших наукових та науково-дослідних робіт.

Інститутом здійснив розробку для національних і державних заповідників:

  1. 6 проектів генеральних планів;
  2. 5 проектів планів організації територій;
  3. 3 концепції планів організації територій.

Інститут регулярно видає «Збірник наукових праць НДІ пам'яткоохоронних досліджень» (2005 р., 2006 р., 2007 р., 2008 р., 2010 р., 2011 р, 2012 р., 2013 р.)

У 1997-2000 видано 4 номери періодичного наукового збірника "Археометрія та охорона історико-культурної спадщини".

BtT Back to Top


2-2) Файли pdf

NoComm


  • Фрагмент програми розвитку від Прокопенко І.В., 2019 р.:

Прогр розв Інст культурн спадщ с1

Прогр розв Інст культурн спадщ с2

Прогр розв Інст культурн спадщ с3

BtT Back to Top


2-3) Новини про діяльність  в 2020 р.


  • Мінкуль - УДІКС 2020-12-08 Чорноб до ЮНЕСКО

Мінкуль - УДІКС 2020-12-08 Чорноб до ЮНЕСКО с1

Мінкуль - УДІКС 2020-12-08 Чорноб до ЮНЕСКО с2


  • 2020-10-22 Чорноб до ЮНЕСКО

Мінкуль - УДІКС 2020-10-22 Чорноб до ЮНЕСКО

BtT Back to Top


  • Рук ЮНЕСКО (фрагм) критери

UNESCO logo

Рук ЮНЕСКО (фрагм) критер

BtT Back to Top


  • Мінкуль - УДІКС 2020-10-23 План управл Соф-Лавра

Мінкуль - УДІКС 2020-10-23 План управл Соф-Лавра

BtT Back to Top


3. Державне підприємство "Всеукраїнський науково-методичний та дослідно-інформаційний центр архітектурної спадщини" Мінрегіону

  • Сайт - НЕМАЄ
  • Положення - НЕ ОПРИЛЮДНЕНО
  • Плани-звіти - НЕМАЄ
  • Конкурс на посаду керівника 2020-01-20

vnmdicas Маніфас


Конкурс на посаду керівника 2020-01-20

сторінка конкурсу 


Фрагмент умов конкурсу

1) Основні напрями діяльності:

— науково-методичне та нормативне забезпечення виявлення, ототожнення, документування, утримання в належному стані, реставрації, регенерації та використання пам’яток.
— науково-методичне забезпечення ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, Державного реєстру національного культурного надбання (нерухомих пам’яток), Списку історичних населених місць України.
— дослідження у сфері охорони пам’яток та історичного середовища.
— розробка облікової документації на об’єкти культурної спадщини.
— опрацювання науково-методичних засад з питань інвентаризації земель історико-культурного призначення і розробка містобудівних та історико-містобудівних обґрунтувань.
— проведення експертиз та підготовка висновків у сфері охорони культурної спадщини, визначення історико-культурної та містобудівної цінності об’єктів культурної спадщини.
— опрацювання та комплектування документації щодо об’єктів культурної спадщини.
— створення автоматизованого інформаційного банку даних у сфері охорони пам’яток, комп’ютерної мережі та їх програмного забезпечення.
— оперативне видання інформаційних, науково-методичних матеріалів щодо культурної спадщини.
— інформаційно-видавнича діяльність з популяризації охорони культурної спадщини.
— розробка проектів реставрації окремих пам’яток, проектів регенерації історичної забудови, історико-архітектурних опорних планів, проектів зон охорони об’єктів культурної спадщини та проведення попередніх робіт по об’єктах культурної спадщини.

2) Вимоги до конкурсної пропозиції:

Конкурсна пропозиція, що розробляється на підставі фактичних показників фінансово-господарської діяльності та має складатись із чотирьох розділів, а саме:

  1. поточна ситуація і проблеми підприємства та галузі;
  2. шляхи вирішення проблем підприємства та перспектив його розвитку;
  3. проект стратегічного плану розвитку на середньострокову (3 роки) перспективу;
  4. конкурентні переваги претендента.

При цьому в проекті стратегічного плану розвитку підприємства на середньострокову перспективу 3 роки мають бути передбачені наступні розділи:

  1. детальний першочерговий план реформування підприємства протягом одного року;
  2. заходи з виконання завдань та результати аналізу можливих ризиків, а також з поліпшення техніко-економічних та фінансових показників підприємства, підвищення його конкурентоспроможності;
  3. обсяг надходження коштів до бюджетів;
  4. пропозиції щодо залучення інвестицій для розвитку підприємства;
  5. пропозиції щодо очікуваної динаміки поліпшення основних показників фінансово-господарської діяльності;
  6. інші пропозиції з удосконалення діяльності підприємства.

BtT Back to Top


4. Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК

лого - Центр Мінрегіон

Зміст

  1. Про установу (Вікі)
  2. Керівництво - О.Титова

4-1) Про установу

Центр пам'яткознавства НАН України і УТОПІК (Центр пам'яткознавства Національної академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури) — науково-дослідна установа, діяльність якої спрямована на поглиблення теоретико-методичного рівня пам'яткознавчих студій та пам'яткоохоронної діяльності в Україні.

1) Історія створення

Центр пам'яткознавства створений 23 травня 1991 року за спільною постановою № 151 Академії наук України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Є самостійною бюджетною неприбутковою науково-дослідною установою з правами юридичної особи. Входить до складу Відділення історії, філософії та права НАН України, яке забезпечує науково-методичне керівництво дослідженнями Центру.

2) Завдання

Головними завданнями Центру пам'яткознавства є:

  • здійснення фундаментальних і прикладних досліджень з метою одержання нових знань у галузі пам'яткознавства та охорони культурної спадщини України;
  • розробка проектів нормативних документів та методичних рекомендацій з питань охорони, збереження і використання пам'яток культурної спадщини.

3) Діяльність

Діяльність Центру пам'яткознавства має широкий спектр теоретичних і практичних напрямків:

  • Центр організовує і проводить науково-дослідні експедиції з виявлення і дослідження історико-культуних пам'яток;
  • розробляє системні основи популяризації пам'яток, навчання і виховання населення щодо завдань збереження та відродження історико-культурного надбання України;
  • надає науково-методичну допомогу зацікавленим міністерствам і відомствам, засобам масової інформації;
  • Центр вивчає і узагальнює досвід діяльності установ і організацій, що здійснюють роботу у сфері охорони, використання, реставрації пам'яток історії і культури;
  • проводить науково-методичне забезпечення організації експозицій музеїв;
  • здійснює підготовку та видання наукових, науково-методичних і популярних видань з проблем охорони та використання культурної спадщини.

Серед основних напрямів досліджень Центру пам'яткознавства:

4) Основні досягнення Центру

  • Становлення нового наукового напряму, що отримав офіційне визнання ВАК України — «пам'яткознавство» (шифр 17.00.08.)
  • Згуртування навколо Центру широкого кола науковців та пам'яткоохоронців для вирішення проблем охорони та популяризації культурної спадщини України.
  • Підготовка та видання десятків монографій, збірників наукових праць з висвітленням досліджень культурної спадщини України.
  • Вдосконалення діяльності та розширення мережі пам'яткоохоронних закладів, зокрема, музеїв.
  • Завдяки участі в роботі комісій Верховної ради України по підготовці проектів Законів України щодо культурної спадщини.
  • Центром вдосконалена класифікація видів об'єктів культурної спадщини і розширена кількість тих, що підлягають охороні.

5) Співробітництво

Центр пам'яткознавства координує наукову діяльність з міжнародними установами Західної Європи та СНД, Міністерствами, комітетами, науковими закладами, музеями, заповідниками та громадськими організаціями усіх регіонів України.

6) Наукові конференції

Центр пам'яткознавства є засновником і організатором (співорганізатором) наукових та науково-практичних конференцій, наукових читань, які проводяться: щорічно:

  • «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні», Київ, всеукраїнська, з 1991 р.;
  • «Актуальні питання історії науки і техніки», місце проведення варіюється, всеукраїнська, з 2001 р.;
  • «Сіверщина в історії України», м. Глухів Сумської обл., всеукраїнська, з 2002 р. (Центр пам'яткознавства спіорганізатор з 2009 р.);

що два роки:

  • «Український технічний музей: історія, досвід, перспективи», місце проведення варіюється, всеукраїнська, з 2002 р. (до 2008 р. — щорічна);
  • «Технічний музей: історія, досвід, перспективи», Київ, міжнародна, з 2008 р.;
  • «Зарембівські читання», Київ, всеукраїнські, з 2007 р.;
  • «Спаські читання», м. Ніжин Чернігівської обл., міжнародні, з 2010 р.

7) Видавнича діяльність

Центр пам'яткознавства є засновником (співзасновником) і видавцем (співвидавцем) наступних періодичних, продовжуваних і серійних видань: збірки наукових праць:

8) Наукові журнали:

науково-популярні журнали:

9) Науково-популярні газети:

10) Серійні видання:

  • «Біобіліографічні покажчики» — заснований 2011 р.;
  • «Сакральні пам'ятки України» — заснований 2011 р.

Центр пам'яткознавства у 1992 р. був засновником і в 1992—2002 р. видавцем відновленого дореволюційного часопису «Київська старовина».

11) Структура Центру пам'яткознавства

  • Вчена рада (голова — к.і.н. О. М. Титова, вчений секретар — к.і.н. А. О. Горькова)[2]
  • Спеціалізований науковий семінар із проблем пам'яткознавства і музеєзнавства (керівник — д.тех.н. Л. О. Гріффен, секретар — Г. М. Бичковська)

12) Відділи

  • Відділ культурної спадщини (керівник — к.і.н. О. М. Титова);

Сектори:
- пам'яток археології (керівник — к.і.н. О. М. Титова);
- пам'яток архітектури і мистецтва (керівник — к.архіт. Б. В. Колосок);
- церковного пам'яткознавства (керівник — к.і.н. Н. М. Сенченко);

  • Відділ історичного пам'яткознавства (керівник — к.тех.н. В. О. Константинов, вчений секретар — С. Ю. Зозуля)

Сектори:
- пам'яток науки і техніки (керівник — д.тех.н. Л. О. Гріффен).

При Центру пам'яткознавства діє аспірантура (керівник — к.і.н. Сенченко Н. М.) і Спеціалізована вчена рада із захисту дисертацій за спеціальністю «26.00.05 — Музеєзнавство. Пам'яткознавство» (голова — д.і.н. Л. М. Бєсов, заступник голови — д.тех.н. Л. О. Гріффен, вчений секретар — к.і.н. Н. М. Сенченко)[3]

13) Регіональні відділення

  • Східно-регіональне, м. Харків (керівник — д.і.н. С. І. Посохов);
  • Кримське, м. Сімферополь, АР Крим (керівник — д.і.н. А. А. Непомнящий);
  • Бахмутське, м. Часів Яр Донецької обл. (керівник — к.і.н. С. Й. Татаринов).

14) Керівництво Центру пам'яткознавства

  • Директор: Олена Миколаївна Титова, кандидат історичних наук, доктор філософії, старший науковий співробітник, доцент, Заслужений працівник культури України.
  • Вчений секретар: Анастасія Олексіївна Горькова, кандидат історичних наук.

Примітки

  1. Наказ ВАК України від 29 травня 2006 року № 263 (?)
  2. Вчена рада Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК
  3. Центр пам'яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури

BtT Back to Top


4-2) Про керівництво (Вікі)

  • Біографічна довідка

Олена Миколаївна Титова — директор Центру пам'яткознавства НАН України і УТОПІК, вчений секретар УТОПІК, доцент кафедри охорони культурної спадщини і музеєзнавства Київського національного університету культури і мистецтв, вчений секретар Українського комітету ICOMOS.

Є кандидатом історичних наук (1985), доктор філософії (2006), старший науковий співробітник (1993), доцент (2004), Заслужений працівник культури України (2003).

1) Життєпис

Народилася 18 липня 1952 року у м. Києві в сім'ї інженера-конструктора будівельника Миколи Титова та архітектора Ірини Титової (Межевич).

У 1960—1970 роках навчалася у середній школі № 79 (на вул. Шота Руставелі), яку закінчила із золотою медаллю. Усі шкільні роки вона захоплювалася історією, а з середніх класів, прочитавши науково-популярну статтю відомого вченого Л. Клейна про археологію, почала мріяти про цю романтичну професію. Тому вступила до історичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Серед її викладачів, починаючи від деканів — були П. Овчаренко та Ю. Кондуфор, професори та доценти — Л. Славін, Г. Мезенцева, М. Бондарь, Ю. Малєєв, а також співробітники Інституту археології, яких запрошували читати спецкурси, — В. Гладилін, І. Шовкопляс, В. Даниленко, В. Лапін, Є. Максимов.

Після першого курсу почала брати участь в археологічних експедиціях, коли під керівництвом Л. Славіна та Ю. Козуб працювала на некрополі античного міста Ольвія, яка вважалася справжньою школою археологів. Там на жертовнику на Агорі відбулося посвячення в археологи. Наступні розкопки були в експедиції Г. Мезенцевої у Білогородці (давньоруському місті Білгород), Ганни та Івана Шовкоплясів на зарубинецькому поселенні на Оболоні, К. Гупала на місці Житнього ринку на Київському Подолі.

З 1975 р. працювала в групі з дослідження Кам'яної могили Інституту археології АН УРСР.

1980 року вступила до аспірантури Інституту археології з відривом від виробництва. Науковим керівником було призначено професора Д. Я. Телегіна, поряд з яким вона працювала до останніх днів життя цього українського вченого. Темою дисертаційного дослідження, успішно захищеного 1985 року, стала культурна і хронологічна характеристика неоліту Середнього Подніпров'я.

У статусі молодшого наукового, наукового співробітника відділу кам'яної доби О. Титова керувала розкопками і розвідками на неолітичних пам'ятках Чернігівщини і Сумщини (Борковка, Погоріловка), Черкащини (група пам'яток у Старосіллі, роботи згідно Зводу пам'яток історії та культури у Корсунь-Шевченківському районі).

Новий етап творчої біографії О. Титової розпочався у 1990 р., коли за конкурсом її було прийнято на посаду провідного фахівця з пам'яток археології Українського товариства охорони пам'яток історії та культури. Їй було доручено курувати роботою секцій археології та некрополів України.

У 1997—2010 рр. працювала доцентом кафедри музеєзнавства та охорони культурної спадщини Київського національного університету культури і мистецтва, де читала авторські курси «Пам'яткознавство», «Паспортизація пам'яток історії та культури», «Пам'ятки монументального мистецтва», «Пам'ятки та пам'ятні місця українського козацтва», «Найвідоміші музеї світу». У середині 1990-х років її запросили вести спецкурс з культури індіанців Америки на факультет культурології Києво-Могилянської академії. Наприкінці 1990-х — на початку 2000-х років разом з професором М. Гладких О. Титова прочитала курс «Неоліт України» на кафедрі археології і музеєзнавства Київського національного університету ім. Тараса Шевченка.

Титова О. М. поєднує активну діяльність в Українському товаристві охорони пам'яток історії та культури з участю в інших пам'яткоохоронних громадських організаціях. З 1994 р. вона є членом

Титова О. М. входить до складу кількох дорадчих органів при пам'яткоохоронних інституціях:

Титова О. М. є головним редактором фахових видань «Праці Центру пам'яткознавства», «Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні», заступником головного редактора журналу «Відлуння віків», наукових збірок «Ніжинська старовина» та «Сіверщина в історії України», членом редакційної колегії журналу «Питання історії науки і техніки».

2) Наукові інтереси

До кола наукових інтересів входять дослідження історії та археології первісної доби, доби козацтва в Україні, пам'яткознавство, проблеми теорії та методики музеєфікації пам'яток археології, збереження та популяризації культурної спадщини.

Розробляє наукові засади нормативних пам'яткоохоронних документів, дослідження та охорони пам'яток археології, історії України. Є автором близько 200 наукових публікацій (монографій, навчальних посібників, статей).

Є одним із ініціаторів та беззмінним (протягом 24 років) організатором міжнародної наукової конференції з історії та археології України козацької доби «Часи козацькі», що відбувається з 1991 року щороку у Києво-Печерській лаврі і вважається найбільш представницьким форумом в Україні із даної проблематики.

BtT Back to Top


BtT Back to Top


5. Українське товариство охорони пам'яток історії та культури (УТОПІК)

лого - УТОПІК

Сайт - Домашня сторінка

Зміст

  1. Загальні відомості (Прес-реліз)
  2. Файли
  • Плани-звіти - НЕМАЄ

BtT Back to Top


5-1) Прес-реліз, 2019

Громадська організація «Українське товариство охорони пам’яток історії та культури» (далі – Товариство) має багаторічну історію, традиції, фундаментальні напрацювання у пам’яткоохоронній галузі. Незгасне прагнення зберігати культурну спадщину в Україні зародилося з перших років заснування Товариства та залишається домінуючим напрямом його діяльності до сьогодні.

Відповідно до статуту, Товариство є недержавною, неприбутковою всеукраїнською громадською організацією, що на добровільних засадах об’єднує за спільними інтересами широкі верстви населення, колективи організацій та установ, які здійснюють свою діяльність в галузі охорони культурної спадщини. Товариство керується у своїй діяльності положеннями Конституції України, Закону України «Про громадські об’єднання», «Про охорону культурної спадщини».

1) Серед пріоритетних  напрямів діяльності Товариства є:

  1. Аналіз культурної політики сприяння активній участі у формуванні реформ у пам’яткоохоронній сфері, виробленні, реалізації моніторингу та оцінки державної політики у сфері охорони культурної спадщини;
  2. Виявлення, наукове вивчення пам’яток історії та культури, сприяння державним органам та органам місцевого самоврядування в їх охороні, збереженні та використанні в умовах децентралізації;
  3. Співпраця з міжнародними організаціями та вітчизняними громадськими організаціями у сфері охорони культурної спадщини;
  4. Соціальний діалог, інформаційна та культурно-просвітницька діяльність серед населення, підвищення фахового рівня членів Товариства в аспекті завдань євроінтеграції та відповідних напрямів діяльності відокремлених підрозділів;
  5. Інституційний розвиток системи охорони культурної спадщини, формування аналітичних та інформаційних продуктів, що сприятимуть посиленню інтересу з боку громадян, експертного середовища до охорони культурної спадщини.

Впродовж 50-ти років свого існування Товариство пережило злети і падіння, стрімкий розквіт і скрутні часи, проте не зміни державної політики, не соціально-економічні перетворення та відсутність фінансування не стали на шляху досягнення благородної мети – збереження та передачі майбутнім поколінням унікальної культурної спадщини. Завдячуючи Товариству сьогодні ми маємо велику кількість пам’яток історії, археології, архітектури, науки і техніки, впорядкуванням, ремонтом або реставрацією яких займались його місцеві осередки та окремі члени.

Історія Товариства бере свій початок від 21 грудня 1966 року, коли  рішенням делегатів Установчого з’їзду, що відбувся у Києві, було одностайно прийнято постанову про створення громадської організації з метою задоволення суспільних інтересів у сфері охорони пам’яток історії та культури. Товариство об’єднало навколо себе видатних державних діячів, письменників,  вчених – етнологів, істориків, архітекторів, археологів – представників активної громадськості: Артеменка І.І., Асєєва Ю.С., Бажана М.П., Гончара О.Т., Загребельного П.А., Логвина Г.Н., Сарбея В.Г., Телегіна Д.Я., Шевченка Ф.П. та багатьох інших. Особлива роль у становленні Товариства, як авторитетної всеукраїнської організації, належала академіку НАН України П. Т. Троньку, який впродовж 22 років очолював її. Започатковану важливу справу Тронька П.Т. продовжив академік НАН України П.П. Толочко, який понад чверть століття як голова Товариства опікувався численними проблемами збереження наших національних святинь. На сьогодні активну пам’яткоохоронну діяльність підтримують голова Товариства, заслужений працівник культури України Бур’янова М.І., а також її заступники заслужені працівники культури України  Пархоменко М. Т., Титова О.М., Кожушко Б. В.

Кожне десятиріччя діяльності Товариства мало свої особливості та домінуючі напрями роботи. Наприкінці 60-х – на початку 70-х рр. ХХ ст. розгорнулись широкомасштабні заходи із спорудження та впорядкування пам’ятників, обелісків,  меморіалів,  приурочених до важливих історичних дат або присвячених відомим постатям (близько 600 об’єктів). Споруджено Корсунь-Шевченківський меморіальний комплекс, впорядковано пам’ятні місця Чигиринського району Черкаської області, проведено реконструкцію садиби І. Котляревського в Полтаві. Започатковано роботу народних університетів з питань пам’яткознавства.

Перша половина 70-х років ознаменувалася активним будівництвом Музею народної архітектури та побуту, який під патронатом Товариства став не тільки культурно-просвітницьким, але і науковим центром із унікальними автентичними пам’ятками, отримав міжнародне визнання. Паралельно проводилися роботи над створенням Державного заповідника на острові Хортиця, колиски запорозького козацтва, що перетворився у популярний центр міжнародного туризму.

З середини 70-х рр. систематично працювали екскурсії, науково-пошукові експедиції з виявлення, вивчення та інвентаризації різних типів пам’яток по всіх регіонах країни: «Чумацькими шляхами», «По Шевченківських місцях», «Старожитності Наддніпрянщини» та ін. Важливою була робота із проектування та будівництва нових пам’ятників, що стали окрасою міст України: Марко Вовчок, В. Стефанику, О.Довженку, Лесі Українці. Увічнено в нових пам’ятниках, меморіалах пам’ять про Другу світову війну, встановлено пам’ятники та бронзові погруддя Героям Радянського Союзу. Проведено плідну роботу із дослідження воєнно-історичних пам’яток, розпочато спорудження і поповнення воєнними реліквіями Державного музею історії Великої Вітчизняної війни (нині – Національного музею історії України у Другій світовій війні).

У 80-х роках науково-дослідна робота Товариства полягала у проведенні наукових розвідок, розробці проблем наукової реставрації та консервації пам’яток мистецтва та архітектури, каталогізації, паспортизації пам’яток за новою уніфікованою формою. Проводилися охоронно-археологічні дослідження: на первісних і козацьких пам’ятках Херсонщини, трипільських Кіровоградщини, доби неоліту, бронзи, ранніх слов’ян на Волині, Черкащині, Миколаївщини, на місці поховання гетьмана І.Виговського на Львівщині, обстежено пам’ятки Трахтемирівського історико-культурного заповідника, впорядковано Шевченківські пам’ятки Черкащини. Наймасштабнішою із започаткованих Товариством експедицій стала «Запорозька Січ: зруйноване й уціліле».

Великого значення надавалося ремонту та реставрації пам’яток архітектури, серед яких: Борисоглібський собор, Спасо-Преображенський монастир, П’ятницька церква, Успенський собор у Чернігові, будинок Постеля в Тульчині, Успенський собор у Каневі, Домініканський  монастир у Вінниці, Ужгородський замок, архітектурний ансамбль с. Китайгородці на Дніпрі, Золоті ворота та Софійський собор у Києві, пам’ятки Львова, Севастополя.

У рамках пам’яткоохоронних програм у 80–90-х рр. розпочато спорудження пам’ятника видатному фольклористу, етнографу, академіку В.Гнатюку у Тернополі, частково музеєфіковано бастіон П.Дорошенка у Чигирині, проведено професіональні роботи з реставрації пам’яток на території Слов’яногірського історико-архітектурного заповідника на Донеччині, палацово-паркового комплексу «Шарівка» на Харківщині, пам’ятника Воронцову в Одесі.

У 90-ті рр. ХХ ст. домінуючими завданнями Товариства стала розробка комплексних наукових тем. Науково-методична рада, Колегія Головної ради Товариства активно розробляли цільові комплексні програми, зокрема: «Старовинні міста України», «Часи козацькі», «Шевченківські місця  в Україні» та ін.. Для поглибленої розробки окремих напрямів роботи Товариства була створена низка наукових та культурно-просвітницьких центрів: Науково-дослідний центр «Часи козацькі», Культурологічний центр, Український центр біографічної некрополістики. З 1991 року діє спільна структура НАН України і Товариства – Центр пам’яткознавства.

Видавнича діяльність протягом усього функціонування Товариства була важливою складовою в реалізації пам’яткоохоронної справи, інструментом популяризації культурної спадщини. Завдяки Товариству, а також його обласним організаціям світ побачили багатотомні видання, енциклопедії, навчальні посібники, журнали, присвячені краєзнавчій, історичний, пам’яткоохоронній тематиці. Серед них: «Законодавство про пам’ятники історії та культури» 1970 р., навчальний посібник «Безцінні скарби народу» 1984 р., «Пам’ятники історії і культури Української РСР» 1987 р., «Словник пам’яток історії та культури м. Києва» 1990 р., багатотомне видання «Історія міст і сіл України», періодичні видання «Пам’ятки України», «Київська старовина», «Відлуння віків». Заслуговує на увагу практичне видання списків та матеріалів до Зводу пам’яток в Запорізькій, Житомирській, Полтавській, Івано-Франківській областях. Реалізуючи пам’яткоохоронні програми, Товариство, обласні організації продовжують активну роботу з підготовки й публікації пам’яткоохоронних видань і сьогодні, зокрема журналу «Пам’ятки України».

Високі показники ефективності та особливе значення в роботі Товариства займають наукові конференції, семінари, круглі столи, що збирають великі аудиторії професіоналів та аматорів пам’яткоохоронної сфери. За результатами роботи видаються фундаментальні збірки, що розкривають актуальні проблеми археології, історії, музеєзнавства, пам’яткознавства всіх  регіонів України, зокрема збірка матеріалів науково-практичної конференції «Нові дослідження пам’яток козацької доби».

Початок – І десятиліття ХХІ ст. відзначився важливими подіями в житті Товариства. Активно розгорталася пам’яткоохоронна діяльність, направлена на вирішення проблем незаконного будівництва, перебудов, знищення пам’яток археології, архітектури, історичного ландшафту по всій території України. Особливої актуальності набула забудова Канева, Львова, Одеси, а також центру Києва, археологічних комплексів, національних заповідників та їх буферних зон: Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника, археологічного комплексу «Китаєве» Голосіївського району, Національного Музею народної архітектури та побуту України (Пирогово).

Проведено колосальну роботу у законодавчій сфері, зокрема над змінами до Закону України «Про охорону культурної спадщини», організовано прес-конференції та семінари, присвячені актуальним проблемам сучасного практичного пам’яткознавства.

Продовжено започатковані Товариством традиції проведення творчих конкурсів. Організовано Першу Всеукраїнську Толоку з метою збереження і охорони культурної спадщини місцевими осередками. Толока показала високі результати у пам’яткоохоронній роботі у містах: Чернігові, Львові, Одесі, Тернополі, Харкові, Луцьку, Вінниці, Івано-Франківську, Житомирі,  Кропивницькому, Миколаєві, Сумах, Херсоні, Апостолівському районі Дніпропетровської області, Чорнухинському районі Полтавської області. Проведено Всеукраїнський огляд творчих робіт «Забуті пам’ятки історії та культури України» для дітей шкільного віку та студентства з метою залучення молодого покоління до збереження культурної спадщини.

Повну картину діяльності Товариства не можна висвітлити навіть у багатотомному  виданні, оскільки тільки обласних відокремлених осередків налічується 25. Обласні, районні, міські організації Товариства ведуть активну дослідницьку, пам’яткоохоронну роботу у своїх регіонах. Проте з впевненістю можна резюмувати, що протягом усієї діяльності Товариство разом з місцевими організаціями  ставить перед собою високі цілі, які успішно досягає щоденною кропіткою роботою, спрямовуючи українську державу у світле майбутнє пам’яткоохоронної справи.

2) Керівництво ГО “УТОПІК”

Голова: БУР’ЯНОВА Марія Іванівна, кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: ПАРХОМЕНКО Микола Трохимович, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: ТИТОВА Олена Миколаївна,  кандидат історичних наук, Заслужений працівник культури України.
Заступник голови: КОЖУШКО Богдан Васильович.
Вчений секретар: ГОРЬКОВА Анастасія Олексіївна, кандидат історичних наук.

BtT Back to Top


5-2) Файли pdf

  1. Про УТОПІК (Вікі)
  2. Статут УТОПІК 2019 р.

BtT Back to Top


6. Громадська рада при Мінкульті

Файли pdf

  1. Положення
  2. Зміни до Положення 2019 р.
  3. Склад
  4. План на 2017 р.
  5. План на 2018 р. І-е півріччя
  6. План на 2018 р. ІІ-е півріччя