Знищення охорони пам'яток

лого - Падальщики

Зміст link-in

Вступ

лого - Корисні ідіоти

Передмова - Колаборація, п'ята колона та корисні ідіоти в умовах гібридної війни

  1. Проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини», реєстр. № 8202, 2018-2019

  2. Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - поява терміну Предмет охорони
  3. Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - руйнація інституційного Порядку управління сферою охорони культурної спадщини
  4. Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - не розроблений - Порядок надання дозволів
  5. Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - не розроблене - Положення про історичне населене місце

  6. Згідно Закону Загальнодержавна програма збереження культурної спадщини - не розроблений - Порядок Регенерації районів історичної забудови
  7. Згідно Закону Загальнодержавна програма збереження культурної спадщини - не розроблений - Порядок розробки Генпланів (планів організації території) заповідників

  8. Згідно Комплексної програми Паспортизації пам'яток - не розроблена - Едина форма Електронних паспортів пам'яток
  9. Згідно Комплексної програми Паспортизації пам'яток - не розроблена - Електронна База даних паспортів пам'яток
  10. Згідно Комплексної програми Паспортизації пам'яток - не виконана - Паспортизація пам'яток

  11. Порядок Визначення пам'яток, 2019 - погіршує ситуацію
  12. Порядок Обліку пам'яток, 2019 - погіршує ситуацію

  13. Порядок розроблення, вимоги до складу та змісту Буферних зон обєктів всесвітньої спадщини - не розроблений

  14. Порядок розробки та погодженя проектів Будівництва - не розроблений

  15. Порядок розробки та погодження проектів Реставрації - не розроблений
  16. ДБН  Документація на реставрацію, 2016погіршує ситуацію

  17. Порядок розробки Історико-архітектурного Опорного плану - погіршує ситуацію
  18. ДБН  Історико-архітектурний Опорний план, 2012 - погіршує ситуацію

  19. Порядок визначення та затвердження Зон охорони пам'яток - не розроблений
  20. ДСТУ  Зони охорони пам'яток, 2016погіршує ситуацію

  21. Київ - Згідно Програми Електронна столиця, 2105-2018 - не створена - Інформаційна база пам'яток
  22. Київ - Згідно Програми Столична культура, 2016-2018 - не створений - Електронний каталог пам'яток
  23. Київ - Згідно Програми Столична культура, 2019-2021 - відсутнє укладання - Охоронних договорів

  24. Київ - Об'єкти всесвітньої спадщини Софія Київська та Лавра з 1990 р., 1) поява терміну Буферна зона; 3) відсутність Порядку та вимог до складу і змісту Буферних зон; 3) поява "документації" Буферної зона Лаври та Софії; 4) "Концепції" планів організації територій Софії та Лаври, 2012-2012 рр. (підміна змісту поняття План розвитку та управління на зміст Опорного плану) - дотепер Планів організації та управління немає 

  25. Київ - Історичний ареал - дія "призупинена"

  26. Порядок розробки та вимоги до Складу і  Змісту "Плану організації та управління територіями історичних ареалів і заповідників, як з'єднуючої ланки між Опорним та Генеральними планами населених пунктів. Що, згідно ЮНЕСКО, має назву "Історичний міський ландшафт" - відсутні та не в планах

  27. Закон про Ландшафти - Відсутній, проект в ВР з 2009 р., прийнятий в 1-му чит. ще в 2012 р.

  28. Електронний реєстр пам'яток - Відсутній, повинен містити (дотепер теж не створені): 1) Едина форма Електронних паспортів пам'яток; 2) Електронна База даних паспортів пам'яток; 3) Паспортизація пам'яток

  29. Київ - Порядок надання Дозволів на порушення благоустрою - Відсутній, дотепер діє схема Черновецького - Контрольна картка

BtT Back to Top


Методика ЮНЕСКО, фрагмент

ЮНЕСКО таб Система управлен культурн наслед 640


Вступ

NoComm


Доповідь мінкультури на парламентських слуханнях, 2018 р., Є.Нищук, Т.Мазур, фрагмент

Нищук в ВР 2018 (фрагм)


Статистика памяток Києва

За даними, опублікованими на сайтах Мінкультури та Департаменту культури КМДА - станом на 2018 рік, в Києві на обліку перебуває:

  1.   3.521   Об'єкта культурної спадщини. У тому числі,
  2. Пам'яток, занесених до Державного реєстру   1.142    (місцевого   961  , національного    181  ), та
  3. a) Щойно виявлених обєктів + b) Пам'яток, взятих на облік до 2000 р.    2.379  
  4. В 2015 р. проектом Історико-архітектурного опорного плану було запропоновано 415-об'єктів   для занесення  до Переліку щойновиявлених об'єктів культуронї спадщини  pdf

NoComm


Звіт про роботу КМДА за 2018 р., фрагмент

Київ річний звіт за 2018 стор 10


Програма "Культурна спадщина Києва, 2019-2021 рр.", В.Кличко, О.Никоряк, =247,8 млн гр 


фрагмент-1

Прогр Спадщ Києва 2019-2021 (фрагм)


фрагмент-2

Прогр Спадщ Києва 2019-2021 (фрагм) c3

BtT Back to Top


Передмова

"Самый опасный враг не колонизатор и оккупант, а твой соотечественник - прикормленный оккупантом"
Махатма Ганди

Зміст link-in

  1. Значення культурної спадщини для існування держави
  2. Гібридна війна
  3. Колаборація та п'ята колона
  4. Корисні ідіоти

BtT Back to Top



п-1) Значення культурної спадщини для існування держави

Плакат - Партизаны 3 наказ


Фрагмент

Конвенція Ради Європи - Культурна спадщина (фрагм)

Фрагмент

Концепц культ спадщ (фрагм)

BtT Back to Top


п-2) Гібридна війна

Гібридна війна — війна з поєднанням в застосуванні конвенційної зброї, партизанської війни, тероризму та злочинної поведінки з метою досягнення певних політичних цілей, основним інструментом якої є створення державою-агресором в державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч та конфліктів з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії, які звичайно досягаються звичайною війною.

BtT Back to Top


п-3) Колаборація та 5-та колонна

Партизаны (плакат)

  • Колабораціонізм (від фр. collaboration — «співробітництво») — термін сучасного політичного лексикону з такими значеннями:

у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.

  • Колаборант — особа, яка усвідомлено співпрацює із окупаційною громадською чи військовою владою на шкоду власній країні.

Згідно з загальним національним правом діяльність колаборантів визнавалась як зрада громадян та як зрада інтересів своєї держави; залежно від міри шкоди державі, спричиненої колаборантом, передбачалось або довгострокове ув'язнення, або смертна кара.

BtT Back to Top


  • П'ята колонаорганізації та особи, чиї дії викликають тривогу у країні, а їхні зв'язки із закордоном залишаються таємницею для широкого загалу: диверсанти, саботажники, внутрішні вороги.

5-та колона (плакат)

Діяльність п'ятої колони поділяють на 2-ва періоди: 1) мирний та 2) воєнний час.

П'яту колону поділяють на:
1) - воєнну п'яту колону, що діє безпосередньо під час агресії;
2) - політичну п'яту колону, яка використовується ворогом безперервно

BtT Back to Top


п. 4) Корисні ідіоти

лого - Корисні ідіоти 2

  • Терміном корисний ідіот (англ. "useful idiot") у політичному жаргоні називають особу, яка відстоює певну ідею без повного розуміння мети цієї ідеї і яку цинічно використовують лідери цієї ідеї. Початково термін використовували в часи Холодної війни на позначення прихильників Радянського Союзу в Західних країнах, які не були комуністами.

BtT Back to Top

BtT Back to Top


1. Проект Закону України

«Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини», реєстр. № 8202, 2018-2019

Ю - ххх 1 gang

Файли pdf

NoComm


Зауваження Головного юридичного управління

Зауваж юр упр 1

Зауваж юр упр 2

Зауваж юр упр 3

Зауваж юр упр 4

Зауваж юр упр 5

Зауваж юр упр 6

Зауваж юр упр 7

Зауваж юр упр 8

BtT Back to Top


2. Казус Предмету охорони

Ю - happy end

  • Пам’ятки архітектури як методологічна проблема, О.Пламеницька (реферат статті index)

Зміст link-in

  1. Вступ
  2. Засади визнання об’єкта пам’яткою
  3. Що маємо
  4. На якій стадії визначається Предмет охорони
  5. Стратегічна помилка Мінкультури у роботі над Реєстром
  6. Україна тупцює на "інформаційному узбіччі"
  7. Серйозна пам’яткоохоронна колізія
  8. Коли і навіщо з’явилася ця пам’яткоохоронна норма
  9. Посилання

BtT Back to Top


2-1) Вступ

Охорона архітектурної спадщини в Україні регламентується правовими та нормативними вимогами, які можна поділити на міжнародні та вітчизняні. Міжнародні вимоги здебільшого мають рекомендаційний характер, натомість вітчизняні є обов’язковими, поділяючись, в свою чергу, на рекомендаційні (методики, рекомендації) та обов’язкові, нормативно-правові (закони, нормативи). Від методичної коректності обов’язкових норм значною мірою залежить державна політика у сфері збереження архітектурної спадщини, фахова спрямованість діяльності і, зрештою, конкретні результати. Досвід останніх десятиліть засвідчує, що в Україні відбувається стагнація, а, скоріше, зворотний відкат у пам’яткоохоронній справі. Це не потребує доказів: достатньо подивитись на обсяг деструктивних змін історичного середовища більшості міст, в тому числі заповідників, пов’язаних з руйнацією спадщини, новобудовами, реконструкціями тощо. Найбільшим парадоксом є те, що здебільшого усе вищезазначене відбувається у «правовому полі»: базуючись на чинній законодавчо-нормативній базі, практично неможливо довести хибність прийнятих і реалізованих рішень.

Мета цієї статті – акцентувати деякі питання «нестиковки» у вітчизняному пам’яткоохоронному законодавстві, які провокують деструктивні дії стосовно пам’яток архітектури, що відбуваються не лише без формальних порушень закону, а навпаки, виходячи з його норм. Зокрема, предметом розгляду є законодавче поняття «предмет охорони» пам’ятки архітектури з точки зору його негативного впливу на пам’яткоохоронну діяльність в цілому та архітектурну реставрацію зокрема. Відразу заува- жимо, що в даному тексті йдеться про пам’ятки архітектури в широкому культурно-мистецькому значенні, а не в межах специфічного правового сегменту, визначеного Законом про охорону культурної спадщини, згідно з яким «пам’яткою культурної спадщини є об’єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».

Насамперед необхідно акцентувати змістовні суперечності, закладені у Законі України про охорону культурної спадщини [1], які провокують відхід від міжнародних пам’яткоохоронних принципів і спричинюють методичну плутанину у реставраційній діяльності.

Закон стверджує певну логіку щодо: а) визнання об’єкта пам’яткою культурної спадщини та б) нормування засад охорони пам’ятки та меж реставраційного втручання у неї. Як буде доведено нижче, некоректність принципу «а» провокує методичну некоректність принципу «б».

BtT Back to Top


2-2) Засади визнання об’єкта «пам’яткою культурної спадщини»

(далі – пам’яткою) відповідно до закону регламентуються наступними положеннями

  1. «Пам’яткою» є «об’єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України»*. Зазначимо, що закон не визначає культурної, історичної та мистецької цінності «пам’ятки», підміняючи його виключно процедурною характеристикою – умовою приналежності «об’єкта» до Державного реєстру (далі – Реєстр).
  2. В якості пам’ятки об’єкт заноситься до Реєстру лише за наявності в ньому «характерної властивості», яка кваліфікується як «предмет охорони».
  3. «Предметом охорони» є «характерна властивість об’єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої об’єкт визнається пам’яткою». Звернімо увагу, що визначення «предмету охорони» дається в рамках дефініції «об’єкта культурної спадщини», а не «пам’ятки», що суперечить положенню 2. Отже, сутність пам’ятки полягає в наявності певних властивостей в іншої пам’яткоохоронної категорії – об’єкта культурної спадщини.

«Об’єктом культурної спадщини» є «споруда, комплекс, ансамбль, його частини, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність». Наголосимо, що перелік видів об’єктів та ціннісні параметри, які є підставою для визначення предмету охорони і визнання об’єкта пам’яткою, подані в рамках дефініції «об’єкта культурної спадщини», а не «пам’ятки».

BtT Back to Top


2-3) Отже,

що маємо

  1. «Предмет охорони» є тотожний «характерним властивостям об’єкта культурної спадщини».
  2. Об’єкт культурної спадщини має усі якості, необхідні для визначення його «пам’яткою», оскільки являє цінність з археологічного, естетич- ного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, науково- го чи художнього погляду і зберіг свою автентичність.
  3. Наявність «предмету охорони» об’єкта культурної спадщини означає, що він є пам’яткою.
  4. Кожна пам’ятка є об’єктом культурної спадщини і має предмет охорони.
  5. Кожний об’єкт культурної спадщини має предмет охорони і є пам’яткою.

Керуючись і надалі простими логічними міркуваннями, доходимо висновку щодо тотожності об’єктів культурної спадщини та пам’яток: визнання споруди об’єктом культурної спадщини автоматично означає наявність у ній предмету охорони й тягне за собою визнання її пам’яткою. Наведена вище дефініційна «казуїстика» закону має на меті лише одне – відтермінувати надання «пам’ятці de facto» статусу «пам’ятки de jure», що ми і спостерігаємо: сотні «пам’яток de facto» впродовж десятків років перебувають у статусі «щойно виявлених об’єктів культурної спадщини», чекаючи на визначення «предмету охорони», а відтак не маючи шансів на- бути статусу «пам’ятки de jure» і стати об’єктами збереження і реставрації. Розглянемо поняття «предмет охорони» з точки зору його фахового змісту, функції у законодавстві і, зрештою, доцільності самого існування.

«Предмет охорони» визначається в офіційному паспорті пам’ятки (розділ 14 «Паспорта») і у вербальній формі фіксує якості/властивості пам’ятки, які мають бути збережені в процесі її використання та при виконанні всіх подальших робіт на ній (реставрація, ремонт, пристосування). Втім, закон сформульовано таким чином, що достатньою умовою збереження «пам’ятки de jure» є збереження лише її «предмету охорони». Про це прямо говорить стаття 13: «Із занесенням до Реєстру на об’єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, по- ширюється правовий статус пам’ятки».

Отже, заакцентуємо важливу методологічну проблему: пам’ятка розглядається не як цілісна структура, а як сукупність «складових елементів», на частину яких правовий статус не поширюється. Відтак пам’ятка охороняється частково. Цей висновок підтверджує стаття 15: «Вилучення пам’ятки з Реєстру здійснюється лише у разі: якщо пам’ятку зруйновано; якщо пам’ятка втратила предмет охорони». Іншими словами, якщо предметом охорони визначено головний фасад, можна перебудувати всю пам’ятку, крім фасаду, – і вона не втратить охоронного статусу. Це положення є прихованою нормою непрямої дії основоположного принципу закону: статусу «пам’ятки» для її охорони недостатньо – потрібно визначити, що саме в ній слід охороняти. Але  процедура цього визначення в законі відсутня, як відсутній в Україні й інститут офіційних державних експертів – кваліфікованих і авторитетних фахівців, підпис яких є гарантом професійності й неупередженості (не плутати з експертною радою при науково-методичній раді Міністерства культури, функцією якої є затвердження документації). Наразі визначення предмету охорони є справою доволі непрозорою, оскільки ним займаються рядові й адміністративно залежні розробники паспортів пам’яток, які, до того ж, не завжди є архітекторами. Для юристів, які представляють інтереси власників пам’яток (читай: «реконструкторів» пам’яток) наявність «предмету охорони» є зручною хвірткою в законодавстві, яка при потребі перетворюється на величезну браму, через яку можна «винести» все, включно з самою пам’яткою, залишивши лише її символічний предмет охорони.

BtT Back to Top


2-4) Проаналізуємо

– на якій стадії визначається «предмет охорони»

Відповідно до статті 5 Закону про охорону культурної спадщини на центральний орган охорони культурної спадщини (з 2006 р. – Міністерство культури Укра- їни) покладається функція «ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об’єктів культурної спадщини». Прямої залежності між наданням об’єктам пам’яткоохоронного статусу і наявністю на момент включення їх до Реєстру повного пакету облікових документів (зокрема паспорта) у законі немає, що цілком слушно. Така норма з’явилася у постанові Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1760 [2], згідно з якою «занесення об’єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається. Облікова документація на об’єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об’єкта». Отже, умовою занесення пам’ятки до Реєстру є бюрократична вимога щодо наявності цілого пакету документів, які потребують розроблення і затвердження, а отже, державного фінансування. Вже лише одна «майнова оцінка пам’ятки», методика якої до сьогодні остаточно не визначена, потребує настільки значних коштів, що перетворюється на непереборне гальмо усієї програми паспортизації. Зрештою, чи так вже важливо, скільки «коштує» Софія Київська, собор св. Юра у Львові, Троїцький собор у Новомосковську чи Склеп Деметри для того, щоб визнати їх пам’ятками культурної спадщини? Питання риторичне.

Форму облікової картки та паспорта нового зразка було затверджено через три роки після виходу згадуваної постанови 2001 року [3]. Паспорт складається з 19 розділів і включає опис навколишнього ландшафту, опис самої пам’ятки, історичну довідку про неї, перелік архівних джерел, характеристику перебудов і втрат пам’ятки, опис наявних у ній творів мистецтва, довідку про її майнову цінність, акт технічного стану, опис зон охорони, перелік проведених науково-дослідних та реставраційних робіт, кресленики обмірів, фотофіксацію тощо. Не треба бути фахівцем, аби зро- зуміти, що отримання, опрацювання і комплектування усієї цієї інформації вимагає чималого часу, коштів а, отже, затягує підготовку паспорта на невизначений час.

Чи треба ставити включення пам’ятки до Реєстру в залежність від підготовки і затвердження об’ємного паспорта? Звісно, ні. Тим більше стосовно пам’яток, які згідно із попередніми державними списками вже декілька десятиліть мають статус пам’яток і, зрештою, так чи інакше охороняються державою. Для включення споруди до Реєстру достатньо обґрунтованого експертного висновку профільного фахівця. Решту досліджень, обмірів тощо можна проводити вже після набуття спорудою охоронного  статусу. Але за існуючої ситуації включення пам’ятки до реєстру відбувається за принципом виборювання прав. У найменш вигідному становищі опиняються «щойно виявлені об’єкти культурної спадщини», які у цьому статусі перебувають упродовж десятиліть: на розроблення їхніх паспортів коштів немає. За простою логікою заручником цієї ситуації стає і сам Державний реєстр нерухомих пам’яток України – головний державний документ, що фіксує наявність у державі спадщини. Але Державний реєстр є не самоціллю, а необхідною інформаційною основою для подальшої організації збереження спадщини – планування заходів щодо виділення коштів, реставрації, музеєфікації тощо. Наразі цієї основи держава не має.

Найбільший парадокс полягає в тому, що у 2000 році, на момент введення законодавчої норми щодо формування і ведення Реєстру, на переважну більшість пам’яток національного значення (а це близько 2.000 об’єктів), а також частину пам’яток місцевого значення згідно з урядовою програмою паспортизації, прийнятою в СРСР ще 1969 року, було розроблено паспорти старого взірця. Адже на виконання цієї програми в Українському спеціальному науково-виробничому реставраційному управлінні 1969 року було створено спеціальний відділ паспортизації, який упродовж понад 20 років за кошти державного бюджету розробляв облікову документацію на пам’ятки архітектури всіх областей України, здійснюючи численні виїзди для обмірів, фотофіксації, архівних пошуків тощо. Паспорти являли собою багатосторінкові документи, що містили ґрунтовну наукову, технічну та фіксаційну інформацію про пам’ятки. Кілька тисяч розроблених паспортів було передано до Держбуду України (*) та до профільних відділів облдержадміністрацій. Крім того, на основі цієї роботи в 1982–1986 рр. було опубліковано чотиритомне довідкове видання «Памятники градо- строительства и архитектуры Украинской ССР» [4].

Приймаючи у 2001 постанову № 1760, про масштабну паспортизацію пам’яток архітектури України році «забули». З державницького погляду є незрозумілим, як можна було зробити вигляд, що цього масиву фахової інформації – результату багаторічної роботи великого професійного колективу – не існує. Але паспортизацію розпочали заново, затвердивши нову державну програму. І хоча економічний стан у країні вже не дозволяв здійснювати її швидкими темпами, Мінрегіонбуду України до 2005 року (**) все ж вдалося скласти повні переліки пам’яток архітектури національного та місцевого значення – основу Державного реєстру нерухомих пам’яток. Але результатом виконання постанови № 1760, яка узалежнила формування Реєстру від бюрократично-управлінських процедур, став повний провал роботи з формування Державного реєстру нерухомих пам’яток. Доказом цього є матеріал, оприлюднений на офіційному сайті Міністерства культури України: Реєстр досі перебуває у стадії формування (***). Враховуючи, що загальна кількість пам’яток архітектури національного й місцевого значення в Україні становить понад 21.000 (з них близько 3.300 пам’яток національного значення), а до Реєстру за 14 років внесено лише 2.153 пам’ятки, можливість побачити Реєстр у найближчі роки є мінімальною.

BtT Back to Top


2-5) Стратегічна помилка

Мінкультури у роботі над Реєстром

полягає в тому, що його розуміють як герметичний список, який публікується раз на декілька років, на кшталт списків пам’яток радянських часів. Якщо до українського Реєстру за 7 останніх років об’єкти вносились лише двічі (рішенням 2009 р. – 744 пам’ятки, рішенням 2012 р. – 147 пам’яток), то в Польщі, наприклад, лише за перше півріччя 2013 року було прийнято 199 рішень про включення нових об’єктів до Реєстру пам’яток, 48 рішень – про вилучення, а по 354 пам’ятках прийнято уточнюючу інформацію щодо попередніх рішень [5]. Визнаючи, що Реєстр пам’яток є відкритою системою, польські пам’яткоохоронці постійно працюють над його веденням, причому в цій роботі задіяні численні солідні наукові й управлінські установи. У 2003 році Польща оновила «Закон про охорону пам’яток та збереження пам’яток» [6] відповідно до стандартів Євросоюзу та прийняла демократичну процедуру державної реєстрації пам’яток.
--------------------
(*) Паспорти зберігалися у відомчому архіві пам’яткоохоронної документації Держбуду України (згодом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України).
(**) До 2005 р. функцію центрального органу у сфері охорони архітектурно-містобудівної спадщини виконував Держбуд України (нині Міністерство регіонального розвитку і будівництва України), з 2006 р. – Міністерство культури України.
(***) Зведена інформація про кількість пам’яток архітектури і містобудування України.

На жаль, попри тривалі дискусії, що велися на початку 2000-х років щодо концепції, структури розділів, системи охоронних номерів та порядку ведення Реєстру, думки і пропозиції науковців до уваги взято не було [7], і нині запроваджена форма Реєстру є примітивною, анахронічною, позбавленою пам’яткоохоронної логіки, неповороткою з точки зору сучасних інформаційних технологій і абсолютно непрозорою. Поступ науки давно випередив консервативне мислення вітчизняних управлінців, а країни Євросоюзу, минувши стадію створення національних реєстрів, перейшли до формування міждержавних інформаційних систем щодо пам’яток культурної спадщини.

BtT Back to Top


2-6) Україна за цією шкалою поступу,

так би мовити, тупцює десь на "інформаційному узбіччі", навіть не розпочавши рух

Враховуючи щорічні втрати десятків об’єктів архітектурної спадщини саме через недосконалість державної системи охорони, не здатної захистити культурну спадщину, стан підготовки Державного реєстру нерухомих пам’яток можна визнати за національну катастрофу. Внесення пам’яток до Реєстру повинно стати фаховою і прозорою загальнонаціональною справою, а не прерогативою вузького відомчого підрозділу, переобтяженого обсягом повноважень не на користь справі. Тож у контексті завдань євроінтеграційної політики України необхідно якомога швидше спрямувати увагу на практичний досвід європейських країн щодо державного обліку пам’яток.

Формування реєстру є лише частиною нормотворчих казусів вітчизняної пам’яткоохоронної системи. Наслідком запровадження поняття «предмет охорони» є зміна парадигми реставрації, підміна базових понять і принципів на користь «квазірішень», легітимізованих сучасним пам’ят- коохоронним законодавством. Згідно з діючим законодавством всі дії на пам’ятці здійснюються відповідно до наступних положень: а) «пам’яткою de jure» є частина об’єкта, визначена як «предмет охорони»; б) «пам’ятка de facto», за виключенням «предмету охорони», є предметом допустимих змін. Поширення поняття «предмет охорони» на реставраційну сферу дає простір для маніпуляцій, які завдають непоправної шкоди пам’яткам та історичному середовищу.

Оскільки частина пам’яток перебуває в деградованому (перебудованому, зруйнованому) стані, лише в процесі передреставраційних досліджень та реставраційних робіт, під час яких видаляються пізніші малоцінні нашарування та відкриваються невідомі цінні елементи пам’ятки, з’являється теоретична можливість визначити її «предмет охорони». До проведення досліджень та реставраційних робіт, тобто при візуальному обстеженні на стадії підготовки облікової картки та паспорта, будь-яка «експертна» оцінка лише частково відображатиме реальну цінність об’єкта. Водночас після проведення реставрації (інші роботи на пам’ятці неприпустимі) визначення предмета охорони буде позбавлене сенсу,оскільки пам’ятка після реставрації набуває науково обґрунтованого вигляду.

BtT Back to Top


2-7) Серйозна пам’яткоохоронна колізія

полягає в тому, що понад 1.500 пам’яток архітектури національного значення були включені до охоронних списків у 1963-1979 рр., задовго до запровадження у 2004 р. «предмету охорони» [8], і значна частина цих пам’яток вже відреставрована. Але при внесенні цих пам’яток до Реєстру (*) для них теж є обов’язковим визначення «предмету охорони». Здавалося б, у визнаних шедеврах архітектурної спадщини, якими є Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври чи Лаврська дзвіниця, предметом охорони повинна бути вся пам’ятка, тобто предмет охорони і об’єктпам’ятка повинні бути тотожними. Але порядок державного обліку вимагає у цілісній відреставрованій пам’ятці виявити найціннішу частину – «предмет охорони». Фактично пропонується розчленувати цілісну пам’ятку на елементи, з яких вибрати ті, що належить охороняти. Відтак, відповідно до затвердженого паспорта Троїцької надбрамної церкви, «предметом охорони пам’ятки може бути визнано розпланувально-просторову композицію споруди з історичними параметрами конструктивної схеми, а також архітектурно-пластичне та декоративне вирішення фасадів та живопис, оформлення інтер’єру з настінним монументальним живописом, іконостас з іконами, панікадило». Для Лаврської дзвіниці «предметом охорони пам’ятки є її об’ємно-просторова композиція з історичними параметрами конструктивної схеми, а також архітектурно-пластичне та декоративне вирішення фасадів». Чи ці визначення всебічно описують цінність пам’яток і чи їх достатньо, аби захистити ці пам’ятки в разі виникнення намірів їхньої перебудови? Безперечно, що ні.

У процесі опрацювання паспортів на пам’ятки архітектури предмет охорони визначається у розділі 14 «Паспорта», який називається «Оцінка антропологічної, археологічної, естетичної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності об’єкта». Варто звернути увагу на те, що у назві розділу відсутні характеристики архітектурної цінності пам’ятки, але це прямо суперечить визначенню об’єкта культурної спадщини у статті 1 Закону про охорону культурної спадщини. І саме в цьому розділі паспорта відбувається формальна «переоцінка цінностей». Неважко здогадатись, що частина пам’яток не потрапляє до Реєстру саме з огляду на «втрату предмету охорони», зміст і склад якого визначають далеко не найбільш кваліфіковані працівники, які часто не мають жодного стосунку ані до досліджень цих пам’яток, ані до досліджень загалом й до архітектури зокрема.
Останнім часом визначення «предмету охорони» набуло форми самостійної «наукової» роботи, виконуваної на замовлення власників пам’яток
-----------------------
(*) Наразі паралельно існують старі списки пам’яток архітектури, затверджені постановами ради Міністрів Української РСР у 1963 та 1979 р. Формування Реєстру відбувається шляхом введення (або не введення) до нього пам’яток з цих списків та доповнення нових.

установами, які мають преференції у виконанні таких робіт, втім працівники яких часто не мають навіть фахової архітектурної освіти, не кажучи вже про кваліфікаційні ступені. Ці «наукові» роботи, затверджені науково-методичною радою Міністерства культури, являють свого роду вирок пам’яткам. Загальновідомим наслідком визначення «предмету охорони» у подібній роботі з її подальшим використанням як зброї проти пам’ятки стало позбавлення охоронного статусу Гостинного двору в Києві, відновленого в 1980-1990-ті рр. провідними спеціалізованими реставраційними установами відповідно до методики реставрації пам’яток. Перегляд реставраційного рішення, затвердженого профільними науково-реставраційними радами майже 25 років тому і формальне визнання Міністерством культури «втрати предмету охорони» спричинили зняття об’єкта з державної реєстрації та блискавично швидке затвердження проекту його перебудови. Офіційно причиною зняття охоронного статусу було названо неповну автентичність Гостинного двору і втрату ним у процесі реставрації «предмету охорони». Це створило правовий прецедент, який можна поширити на інші об’єкти реставрації, переглянувши методологічні основи відновлення П’ятницької церкви в Чернігові, Успенського собору у Володимирі-Волинському, церкви Василія в Овручі тощо, де було застосовано принципи цілісної реставрації, та позбавити їх охоронного статусу через «втрату предмету охорони». Отже, «предмет охорони» є зручним інструментом, за допомогою якого можна в будь-який час адміністративно ревізувати фахові дії реставраторів.

Виникає питання –

BtT Back to Top


2-8) Коли і навіщо з’явилася ця пам’яткоохоронна норма

в українському законодавстві і чому виникла необхідність її запровадження

Поняття «предмет охорони» було введено до Закону про охорону культурної спадщини під час внесення до нього чергових змін і доповнень у 2004 році. Воно було запозичене з аналогічного російського закону 2002- го року [9], де постало як «запобіжник» тотальних перебудов пам’яток, коли останні стали предметом приватизації. Автором термінологічної новації «предмет охорони» була професор Н.О.Потапова, завідувач кафедри охорони і реставрації архітектурної спадщини Російської академії живопису, скульптури і архітектури. Зауважимо, що жодна європейська країна не має законодавчих категорій, подібних до «предмету охорони», хоча саме там пам’ятки давно перебувають у приватній власності.

З методологічної точки зору поняття «предмет охорони» пам’ятки архітектури є антинауковим. Пам’ятка є цілісним утворенням, в якому інтегровано матеріальну та духовну цінність, виявлену у формах і художній пластиці, конструкціях, матеріалах і будівельних технологіях, архітектурному декорі, мистецькому оздобленні, предметах монументального та ужиткового мистецтва тощо. Поступ пам’яткоохоронної методології у світі демонструє максимально широке трактування пам’ятки включно з її оточенням. Вихід на ширше бачення пам’яткової цінності призвів до запровадження нових пам’яткоохоронних категорій – культурних ландшафтів. Пам’ятні місця розглядаються як контекстуальне ціле, сформоване з матеріальних і нематеріальних складових.

Ці принципи задекларовані у доктринальних документах ICOMOS – "Ксіанській декларації про збереження оточення споруд спадщини, визначних місць і території" (м. Ксіань, 2005) та "Хартії про інтерпретацію та презентацію визначних місць культурної спадщини" (м. Квебек, 2008) [10].

І майже паралельно в Росії (та в Україні – Ю.Т.) виникає тенденція до мінімізації пам’яткової цінності архітектурного об’єкта через введення поняття «предмет охорони» і ранжирування складових пам’ятки за значущістю.

Уже невдовзі російські фахівці усвідомили, що на практиці запровадження «предмету охорони» дало зворотний вибуховий ефект масових перебудов пам’яток. У 2006 році питання було винесено на найвищий рівень після скандального знесення в процесі реконструкції північної стіни Великого театру – пам’ятки архітектури федерального значення та всесвітнього значення. Підставою для знесення стало визначення предметом охорони пам’ятки… «акустики зали». Лавиноподібна практика визначення предметом охорони пам’яток «червоних ліній», «композицій фасадів», «фактури поверхні фасадів» призвела до появи у забудові міст численних «гламурних» фасадів-куліс, за якими не залишалось пам’яток. Усе це поставило пам’яткоохоронну і реставраційну діяльність на межу абсурду і профанації, залишаючи її при цьому в рамках закону.

Доктор мистецтвознавства А.Баталов, голова створеної у 2006 р. робочої групи з розроблення методики визначення предмету охорони об’єктів культурної спадщини народів Російської Федерації, зазначив: «коли ви ставите завдання визначити предмет охорони, ви мимоволі починаєте різати пам’ятку по-живому. При такій «препарації» пам’ятка як ціле непомітно відступає на другий план… Саме тому предмет охорони є міною, закладеною під кожну пам’ятку. Якщо він визначається в ситуації, коли інвесторам необхідно зламати частину пам’ятки, великою спокусою є просто вивести відповідні елементи зі складу предмету охорони. Життя показало, що предмет охорони блискуче служить інтересам інвестора… Поняття «предмет охорони» дозволяє проводити маніпуляції з пам’ятками» [11]. З цими думками повністю солідаризуються інші провідні російські вчені [12].

І саме в період переоцінки російськими фахівцями допущеної помилки Україна ввела до свого Закону про охорону культурної спадщини поняття «предмет охорони», поставивши перед фахівцями не лише етичні, але й складні методологічні проблеми, з вирішенням яких вони, як засвідчує практика, не впорались.

Шкода від вербального визначення «предмету охорони» у паспортах пам’яток незрівнянна з реалізацією цього поняття на практиці, при реконструкціях та перебудовах під виглядом реставрації. Не менш ганебним з професійної точки зору є використання «предмету охорони» як засобу тиску на реставраторів.

Нескладний механізм цього тиску полягає у введенні до законодавства поняття «зміна об’єкта культурної спадщини», яке визначається як «дії, що призводять чи можуть призвести до часткового або повного зникнення предмета охорони об’єкта культурної спадщини». Наслідком цієї дефініції є запровадження норми, згідно з якою «пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно забороняється зносити, змінювати, замінювати…» [13]. Втім, оскільки пам’ятки зазвичай перебувають у стані, далекому від первісного і несуть сліди численних перебудов і втрат, будь-яка реставрація (відновлення втраченого портика, даху, ліквідація пізніших малоцінних прибудов і технологічних конструкцій, відновлення конструктивних елементів тощо) неодмінно вносить зміни до вигляду пам’ятки. Відтак при діючих законодавчих нормах реставратор стає першим формальним порушником закону про охорону культурної спадщини.

Оскільки «предмет охорони» здебільшого визначається до початку реставрації (істориками, мистецтвознавцями, а іноді непрофільними фахівцями, які розробляють паспорти пам’яток), автор проекту реставрації формально опиняється в ситуації заручника визначеного кимось «предмету охорони». І нерідко запропоноване ним реставраційне рішення чиновниками трактується як заборонена законом «зміна пам’ятки». А водночас перебудова «реконструкторами» тієї частини пам’ятки, яка свідомо виведена зі складу «предмету охорони», отримує зелене світло пам’яткоохоронних органів. Приміром, якщо предметом охорони будинку є його головний фасад, то неважко уявити ступінь свободи, який отримує проектувальник так званої «реставрації». Але у випадку виключно «фасадної» цінності об’єкта наступною пам’яткоохоронною колізією стає визначення «території пам’ятки», на що змушені звертати увагу провідні фахівці-пам’яткоохоронці [14]. Але на ці питання, як і на безліч інших, які виникають при вдумливому методичному підході до проблеми, немає відповіді.

Поняття «предмет охорони» пам’ятки архітектури, як видно з викладеного вище, заторкує багато суміжних питань і проблем пам’яткоохоронної та реставраційної діяльності. Його введення є питанням контроверсійним, в якому, на нашу думку, наразі набагато більше «проти», ніж «за». Вважаємо, що необхідно провести його методологічну ревізію з метою скасування і визначення інших бар’єрів для несанкціонованих (і санкціонованих) втрат архітектурної спадщини. Хто її проводитиме – питання не з легких, особливо після ліквідації в державі єдиного профільного інституту, який займався теоретичними та методологічними проблемами історії архітектури, охорони та реставрації пам’яток архітектури (йдеться про "Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування") і мав авторитетних і незалежних фахівців. Але це не означає, що проблема вирішиться сама по собі.

На нашу думку, поява категорії «предмет охорони» за всю історію його функціонування в українському законодавстві не допомогла жодному фахівцеві вирішити жодне професійне питання, пов’язане з реставрацією, оскільки фахова діяльність проводилась і проводиться за спеціальними фаховими нормами. Про негативні наслідки дії цієї норми для охорони архітектурної спадщини та її державної реєстрації було сказано вище і достатньо, щоб дійти логічного висновку: ця норма має бути скасована.

BtT Back to Top


2-9) Посилання

1.    Закон України про охорону культурної спадщини // Пам’яткознавство: правова охорона культурних надбань: зб. док. / упоряд.: Л. В. Прибєга (кер. проекту) [та ін.]. – К.: Ін-т культурології Акад. мист. України, 2009. – С. 40–71. Останню версію зі змінами див.: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1805-14
2.    Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1760 «Про затвердження Порядку визначення категорій пам’яток для занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток України» // Пам’яткознавство: правова охорона культурних надбань… – С. 131–135.
3.    Спільний наказ Міністерства культури та Держбуду України «Про затвердження форм облікової картки і паспорта об’єкта культурної спадщини» від 13 травня 2004 р. № 295/104.
4.    Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР: (Иллюстрированный справочник-каталог). В 4-х т. / Гл. Редкол.: Н. Л. Жариков (гл. ред.) и др. – К.: Будівельник, 1983–1986.
5.    Narodowy Instytut dziedzictwa // http://www.nid.pl/pl/Informacje_ogolne/ Zabytki_w_Polsce/rejestr-zabytkow/zestawienia-zabytkow-nieruchomych/
6.    Ustawa z dnia 23 lipca 2003 r. o ochronie zabytków і opiece nad zabytkami // http:// isap.sejm.gov.pl/DetailsServlet?id=WDU20031621568 (статті 8–10).
7.    Пламеницька О. Ціннісна категоризація архітектурної спадщини у Державному реєстрі пам’яток містобудування і архітектури України / О. Пламеницька // Те- орія та історія архітектури і містобудування: Зб. наук. праць Державного науко- во-дослідного інституту теорії та історії архітектури і містобудування. – Вип. 6.
– К., 2005. – С. 313–328.
8.    Закон України від 16.12.2004 р. № 2245-IV «Про внесення змін до Закону України «Про охорону культурної спадщини» // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/ show/2245-15. Стаття 1.
9.    Федеральный закон об объектах культурного наследия (памятниках истории и культуры Российской федерации). 24.05.2002 // http://base.consultant.ru/cons/ cgi/online.cgi?req=doc;base=law;n=148669 (Стаття 17, п. 8).
10    Міжнародні засади охорони нерухомої культурної спадщини. – К.: Фенікс, 2008.
– С. 127, 147.
11    [Баталов А.]. Предмет охраны – это мина замедленного действия, заложенная под памятники: интервью доктора искусствоведения Андрея Баталова // http:// www.regnum.ru/news/720826.html
12   Лифшиц Л. Что и зачем мы охраняем? Ценностная структура объекта культур- ного наследия // http://polit.ru/article/2009/03/26/pm/, http://www.old.frip.ru/ newfrip/cnt/library/sel?tid.
13   Закон України про охорону культурної спадщини. Ст. 22.
14   Ревский С. Памятник архитектуры, предмет охраны памятника, территория памятника – формальная ясность и реальные парадоксы в контексте охраны /

BtT Back to Top


3. Закон Про охорону культурної спадщини -

- зміни до інституційного Порядку управління сферою охорони культурної спадщини

Ю - ххх 2 mousetrap

https://niss.gov.ua/en/node/100 index
Інституційні та правові проблеми збереження культурної спадщини
19.04.2019

Зміст link-in

  1. Вступ
  2. Недосконалість системи управління охороною культурної спадщини
  3. Недоліки правових механізмів охорони культурної спадщини
  4. Проблеми узгодження потреб охорони культурної спадщини і будівельної діяльності
  5. Приклади
  6. Висновки
  7. Рекомендації
  8. Посилання

BtT Back to Top


3-1) Вступ

У записці розглянуто найбільш актуальні проблеми
-    інституційного,
-    правового та
-    організаційного характеру,
які негативно впливають на реалізацію державної політики зі збереження та актуалізації культурної спадщини.

До таких можна віднести:
1.    відсутність єдиної системи державного управління охороною культурної спадщини;
2.    невиправдані обмеження повноважень органів охорони культурної спадщини;
3.    недосконалу систему обліку об’єктів культурної спадщини, яка до цього часу не змогла створити повноцінного інформаційного ресурсу культурної спадщини та культурних цінностей;
4.    слабкість чинного законодавства у частині визначення відповідальності за порушення Закону «Про збереження культурної спадщини» та інших нормативних актів у цій сфері.

Для вирішення згаданих проблем пропонується внести зміни та доповнення до чинного законодавства, якими б, зокрема:
1.    була створена єдина управлінська вертикаль охорони культурної спадщини, очолювана Міністерством культури України як центральним органом виконавчої влади з формування та реалізації державної політики у цій сфері;
2.    забезпечувалася обов’язковість погодження органами охорони культурної спадщини проектів будівельних робіт на територіях, що мають історико-культурне значення, а також проведення наукової археологічної експертизи перед погодженням відповідних проектів землеустрою;
3.    посилювалася адміністративна та кримінальна відповідальність за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини.
Охорона культурної спадщини залишається найбільш проблемним напрямом діяльності у сфері культури, оскільки її об’єкти – «визначні   місця,  споруди, комплекси...,  а  також  території  чи  водні об'єкти..., інші природні, природно-антропогенні  або  створені людиною об'єкти..., що  донесли  до  нашого  часу  цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи  художнього погляду і зберегли  свою автентичність»[1] – є найбільш вразливими щодо зовнішніх деструктивних впливів і досить часто знаходяться на перетині протилежних інтересів держави як головного суб’єкта збереження культурної спадщини, і зацікавлених громадських організацій та рухів, з одного боку, та суб’єктів господарчої діяльності – з іншого. При цьому інституційне і правове забезпечення збереження культурної спадщини України має певні недоліки, які негативно позначаються на пам’яткоохоронній діяльності.

BtT Back to Top


2-2) Недосконалість системи управління охороною культурної спадщини

Державна система управління охороною культурної спадщини була суттєво дезорганізована Законом України № 5461 від 16 жовтня 2012 р. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України».[2]

До цих змін у Законі «Про охорону культурної спадщини» містилося чітке визначення управлінської вертикалі органів охорони культурної спадщини – центральний ОРГАН виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, органи охорони культурної спадщини Ради міністрів АР Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні державні адміністрації, органи охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

Після згаданих змін управлінська вертикаль набула такого вигляду — центральні ОРГАНИ виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади АР Крим (Рада міністрів АР Крим); обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради (ст. 3).

Тобто, замість одного центрального органу у сфері культурної спадщини, з’явилось декілька, а на обласному, районному, міському рівнях згадка про окремі органи охорони культурної спадщини взагалі зникла.

Щоправда, вони знову згадуються у ст. 6 «Повноваження інших органів охорони культурної спадщини», але виключно як органи охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, але не Ради міністрів АР Крим і не районних державних адміністрацій, що може свідчити про непослідовність або недбалість авторів цих законодавчих змін.

У статті 5 «Повноваження центральних органів виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини» дані повноваження розділені та дві частини –
1)    «повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини» і
2)    «повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну  політику у сфері охорони культурної спадщини».

Про які саме центральні органи виконавчої влади йдеться, у Законі не сказано, але з переліку їх повноважень можна зробити висновок, що до таких органів належать:
1.    Міністерство культури України, у структурі якого є Управління охорони культурної спадщини;
2.    Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України (Мінрегіон), у складі якого існує Департамент містобудування, архітектури та планування територій, а у складі останнього – Відділ збереження традиційного середовища та створення безбар’єрного простору, до завдань якого, зокрема, відноситься «сприяння регенерації історичних частин населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища і об’єктів архітектурної та містобудівної спадщини»;[3]
3.    Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру, діяльність якої координується і спрямовується міністром аграрної політики та продовольства України; до її завдань належить охорона земель, зокрема, «встановлення на місцевості меж територій з особливим заповідним режимом», «попередження погіршення естетичного стану та екологічної ролі антропогенних ландшафтів» та «забезпечення особливого режиму використання земель історико-культурного призначення».[4]

Втім, виходячи зі змісту прописаних у ст. 5 Закону «Про охорону культурної спадщини» повноважень, можна припустити, що абсолютна більшість їх відноситься до компетенції Міністерства культури України.

У переважній більшості областей України підрозділи, що займаються охороною культурної спадщини, існують у складі управлінь або департаментів культури, культури і туризму, культури і мистецтв тощо відповідних державних адміністрацій.

Лише у Київській міській державній адміністрації існує Департамент охорони культурної спадщини.

Більшість згаданих підрозділів, будучи підпорядкованими керівництву відповідних державних адміністрацій, є підконтрольними та підзвітними Міністерству культури України. Однак у Львівській і Херсонській областях ці підрозділи знаходяться у складі департаменту (управління) архітектури та містобудування і є підконтрольними та підзвітними Мінрегіону.

Потрібно також зазначити, що в обласних державних адміністраціях, у тому числі, і в областях, багатих на пам’ятки історії та культури, питаннями охорони культурної спадщини займаються здебільшого від одного до чотирьох спеціалістів. У контексті децентралізації державного управління, а також враховуючи великий обсяг повноважень, яким наділені пам’яткоохоронні підрозділи в обласних державних адміністраціях відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини», така кількість виглядає явно недостатньою. Те саме цілком стосується і районних державних адміністрацій.

Зокрема, до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій входить «подання  пропозицій центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини про занесення  об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».

За даними Міністерства культури, в Україні налічується близько 130 тис. пам’яток культурної спадщини, проте до Державного реєстру нерухомих пам’яток України занесено лише 7 % цих пам’яток і лише 9 % з них мають затверджені зони охорони.[5]

Встановлення зон охорони пам’яток місцевого значення, які складають переважну більшість (приблизно 8/9 від загальної кількості), також входить до повноважень органів охорони культурної спадщини обласних державних адміністрацій.

Очевидно, що ефективне виконання лише цих 2-х із понад 20-ти передбачених Законом «Про охорону культурної спадщини» повноважень даних органів потребує значно більшої кількості фахівців, ніж та, яку вони мають зараз, тим більше, що надто повільні темпи формування Державного реєстру нерухомих пам’яток є однією з причин втрат у пам’яткоохоронній сфері, оскільки незареєстровані об’єкти фактично позбавлені належного правового захисту і знаходяться під постійною загрозою руйнування або спотворення, як і об’єкти без затверджених зон охорони.

На відсутність спеціалізованих органів охорони культурної спадщини на місцях, як одну з основних проблем у цій сфері, вказується у Концепції державної політики реформування сфери охорони нерухомої культурної спадщини.[6]

BtT Back to Top


3-3) Недоліки правових механізмів охорони культурної спадщини

Важливою проблемою в галузі збереження культурної спадщини є узгодження інтересів, пов’язаних з її охороною, та інтересів, пов’язаних із розвитком населених пунктів та економічною діяльністю, зокрема, будівництвом і землекористуванням. Створювати баланс між цими інтересами покликане законодавство у пам’яткоохоронній сфері, зокрема, базові закони «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», ратифікована Україною у 2003 р. Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини, ратифікована у 2006 р. Конвенція про охорону архітектурної спадщини Європи.

Однак на практиці інтересами збереження культурної спадщини часто нехтують в інтересах забудовників та інших суб’єктів економічної діяльності, і відбувається це не лише шляхом порушення або маніпулювання чинним законодавством, а й шляхом його змін, спрямованих на створення обмежень для  пам’яткоохоронної та дослідницької діяльності.

Так, Законом України № 3038 від 17 лютого 2011 року «Про регулювання містобудівної діяльності» з Закону «Про охорону археологічної спадщини» було вилучено статтю 9-1 «Наукова археологічна експертиза», яка містила визначення цієї процедури, і якою передбачалося, що «проведення наукової археологічної експертизи передує погодженню комісіями з розгляду питань, пов’язаних із погодженням документації із землеустрою, проектів землеустрою, якими передбачається: відведення земельних ділянок у власність юридичним особам; використання земельних ділянок для проведення містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, будівельних, земляних і підводних робіт, виконання яких може позначитися на стані об'єктів археологічної спадщини; зміна цільового призначення земельних ділянок для потреб будівництва та інших цілей, що може негативно вплинути на об'єкти археологічної спадщини».

Також чітко вказувалося на те, що «відсутність висновку за результатами наукової археологічної експертизи є підставою для відмови в погодженні проектів землеустрою, зазначених у частині другій цієї статті».[7] Відповідні зміни були внесені й до Закону «Про охорону культурної спадщини».

Також були внесені зміни до Закону «Про архітектурну діяльність», де, зокрема, третій абзац ст. 7 набув такої редакції: «Проектна документація на будівництво об'єктів, розроблена відповідно до містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, не підлягає погодженню з відповідними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, органами охорони культурної спадщин...»[8].

Ці зміни послаблюють контрольні функції органів з питань охорони культурної спадщини, оскільки саме під час погодження проектної документації можна встановити, наскільки вона відповідає «обмеженням забудови».
Законом України № 365 від 2 липня 2013 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» були внесені зміни до ст. 1861 Земельного кодексу України, якими, зокрема, передбачалося, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, «розташованої на території пам’яток культурної спадщини національного значення, їх охоронних зон та охоронюваних археологічних територіях, підлягає також погодженню з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини», а «розташованої на території земель історико-культурного призначення, пам’яток культурної спадщини місцевого значення, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць та інших землях історико-культурного призначення... підлягає також погодженню з органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони культурної спадщини, відповідним структурним підрозділом обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони культурної спадщини».[9] Ці зміни знайшли відображення і в Законі «Про охорону культурної спадщини».

На думку фахівців-археологів, зазначеними змінами «встановлено повну заборону для органів охорони культурної спадщини залучати археологів при погодженні проектів землеустрою та загалом проводити будь-які обстеження чи експертизи земельних ділянок, що відводяться...., що призведе до колосальних втрат як з погляду науки, так і з матеріального боку, оскільки держава нестиме колосальні збитки від знищення археологічних пам’яток».[10] Також вказувалося на те, що невиявлені археологічні пам’ятки можуть знаходитися й поза межами вказаних у ст. 1861 об’єктів, і на те, що, згідно з ст. 37 Закону «Про охорону культурної спадщини», відведення земельних ділянок здійснюється за погодженням відповідних органів охорони культурної спадщини «з метою захисту об’єктів археології, в тому числі тих, що можуть бути виявлені». Виявити ж ці об’єкти може лише попередня археологічна експертиза земельної ділянки, яка стала необов’язковою внаслідок згаданих вище законодавчих змін.

BtT Back to Top


3-4) Проблеми узгодження потреб охорони культурної спадщини і будівельної діяльності

Однією з найбільш важливих проблем у сфері охорони культурної спадщини є збереження в автентичному вигляді історичних населених місць.

Їх спотворення негармонійною сучасною забудовою зменшує їх привабливість для туристів, підриває туристичний потенціал країни та її культурний престиж, а в перспективі завдає значних збитків місцевим та державному бюджетам. Потрібно також згадати, що історичні населені місця є важливим елементом гуманітарного простору України, матеріальною основою патріотичного виховання, джерелом натхнення для митців і об’єктом наукових досліджень. Тому їх охорона є справою державного значення. Останнім часом у цій сфері відбулися важливі зміни правового характеру.

21 лютого 2018 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову, згідно з якою «Проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт... у межах історичних ареалів населених місць розробляється з урахуванням вимог затвердженого в установленому законом порядку історико-архітектурного опорного плану».

За відсутності такого плану проектна документація могла розроблятися з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування, однак ця норма діяла лише до 1 січня 2019 р., після чого історико-містобудівні обгрунтування взагалі скасовувалися.[11]

Отже, втратило чинність положення постанови Кабінету Міністрів України № 318 від 13 березня 2002 року «Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць», згідно з яким «У разі незатвердження історико-архітектурного опорного плану населеного місця, що внесене до Списку історичних населених місць України, проектна документація на нове будівництво, реконструкцію та капітальний ремонт... у межах історичного ареалу розробляється з урахуванням вимог історико-містобудівного обґрунтування».[12]

Відтепер уся проектна документація на нове будівництво в історичному ареалі міста має розроблятися лише відповідно до історико-архітектурних опорних планів.


Довідково
Історико-архітектурний опорний план – «науково-проектна документація, яка розробляється у складі генеральних планів історичних населених місць та в якій відображається інформація про: нерухомі об'єкти культурної спадщини населеного пункту, пов'язану з ними історичну забудову (значні й рядові історичні будівлі); землі історико-культурного призначення; місця втрачених будинків, споруд, оборонних укріплень, що мали важливе історичне або містобудівне значення; дисгармонійні будівлі та споруди; пам'ятки природи, природні заповідники, цінні природні ландшафти; межі історичних ареалів населеного місця; межі зон охорони пам'яток культурної спадщини, що є діючими на час складання історико-архітектурного опорного плану (за наявності)».[13]

«Історико-містобудівне обґрунтування – «це науково-проектна документація, яка визначає наукову концепцію врахування пам'яток, об'єктів культурної спадщини, традиційного характеру середовища як містоформуючих чинників при проектуванні будівель і споруд. Історико-містобудівне   обґрунтування повинне визначати принципову можливість будівництва, реконструкції будівель і споруд на відповідній земельній ділянці, а також  граничні параметри цих будівель і споруд».[14]


Ці зміни слід вважати позитивними, оскільки, на думку фахівців, розробка і затвердження історико-містобудівних обгрунтувань відзначалася значною корупційною складовою, а їх застосування сприяло спотворенню первісного вигляду багатьох історичних місць у населених пунктах, оскільки наголос в них робився саме на «принциповій можливості будівництва» і не завжди з належним врахуванням «традиційного характеру середовища». За словами Міністра культури України Є. Ніщука, історико-містобудівні обгрунтування «в пам’яткоохоронній сфері називали чи не найбільш корумпованим елементом, спрямованим на руйнування історичного середовища».[15]

Однак позитивний ефект згаданих змін може бути зменшений тим, що лише 20 % з 401 населеного пункта, включеного до Списку історичних населених місць України, мають актуальні історико-архітектурні опорні плани, які фіксують розташування всіх нерухомих пам'яток історії та культури і нововиявлені об'єкти з їх територіями та зонами охорони.

Згідно з Порядком розроблення історико-архітектурного опорного плану населеного пункту, такі плани розробляються на замовлення виконавчих органів місцевого самоврядування. Незрозуміло, що заважало деяким з них, у тому числі міським радам Києва і Львова, вжити заходів для одержання цих планів, враховуючи високу будівельну активність і привабливість для забудовників саме історичних центрів міст.

Також залишається невизначеним питання стосовно розробки проектної документації для будівництва в історичних населених місцях, які не матимуть історико-архітектурних опорних планів після 1 січня 2019 р.

Враховуючи попередній досвід у цій сфері, можна припустити, що будівельні роботи вестимуться, незважаючи на відсутність згаданих документів, оскільки місцева влада не володіє дієвими засобами для їх припинення і, посилаючись на потреби наповнення бюджету та необхідність розвитку міста, часто віддає перевагу домовленостям із забудовниками.

BtT Back to Top


3-5) Приклади

1) Забудова багатоповерхівками території колишнього Сінного ринку в Києві, де міська влада, попри гучні запевнення, врешті решт пішла на компроміс із забудовником, що викликало незадоволення місцевих жителів і широкої громадськості[16].
2) Будівництво багатоповерхівки в буферній зоні Софії Київської на вул. Олеся Гончара в Києві: на даний час, після числених судових рішень, будівництво лише призупинене і може поновитися в будь-який час, хоча в судовому порядку була визнана незаконність землевідводу, що мало б тягти за собою повернення земельної ділянки у власність міста і демонтаж незаконно зведеного будинку. Однак ні того, ні іншого зроблено не було.[17]
3) Ситуація на пам’ятці археології місцевого значення «Ділянка прибережного міського кварталу Середньовічного Києва (XI - XIX ст.) на Поштовій площі в місті Києві», де з 2015 р. – року відкриття пам’ятки – так і не були вжиті належні заходи з її охорони, а сама вона практично знаходиться під загрозою знищення. Всупереч рекомендаціям Верховної Ради України, не зважаючи на протести громадськості, Київрада пішла на компроміс із забудовником і на Поштовій площі продовжуватиме будуватися торгово-розважальний центр, з яким намагатимуться сумістити створення музею.[18]

Також відомі приклади доведення до аварійного стану і руйнування споруд, які включені до Державного реєстру нерухомих пам’яток і мають охоронні знаки, з наступною забудовою звільненої ділянки.[19]

Найбільш типовий приклад – доведення до руйнування протягом 10-ти років і знесення у 2012 р. будинку колишнього жіночого комерційного училища (1909-1910 рр.) на вул. Антоновича, 44 у Києві[20], внесеного у 1999 р. до Державного реєстру нерухомих пам’яток місцевого значення (пам’ятка історії та архітектури) за № 293, на місці якого нині завершується будівництво 23-поверхового житлового комплексу «Chicago Central House», де вартість житлової площі оцінюється у 85 026 грн за м². Будівництво відбувається в межах Центрального історичного ареалу міста і забудовник має всі дозвільні документи. Цей приклад свідчить про те, що і внесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам’яток, і визначення історико-архітектурних опорних планів основою містобудівної діяльності в історичних населених місцях самі по собі не є гарантією збереження пам’яток та історичних ареалів міст.

На жаль, сьогодні практично немає дієвих механізмів покарання за порушення Закону «Про охорону культурної спадщини», зокрема, доведення до аварійного стану або знищення пам’яток, будівництво в охоронних зонах тощо. Штрафні санкції не є дієвими, оскільки порушники закону завжди мають можливість відбутися за згадані дії штрафом від тисячі неоподатковуваних мінімумів або 17 тис. грн до 10 тис. неоподатковуваних мінімумів або 170 тис. грн. (ст. 44 Закону «Про охорону культурної спадщини»). Такі суми, враховуючи загальний обсяг фінансів, задіяний у великих забудовах, а також обсяг передбачуваних прибутків, навряд чи виглядатимуть серйозною перешкодою для забудовників.

Між іншим існує неузгодженість у цьому питанні між Законом «Про охорону культурної спадщини» і Кримінальним кодексом України, згідно з ст. 298 якого «Умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин – караються штрафом до ста п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».[21]

Зрештою, існує багато засобів оминання вимог чинного законодавства, про що свідчать історії всіх скандальних забудов, в тому числі, й тих, про які йшла мова вище.

BtT Back to Top


3-6) Висновки

1.    Збереження культурної спадщини є важливим напрямом гуманітарної політики держави. Водночас воно є тією цариною культурної діяльності, де участь держави є найбільшою, а відповідальність – найвищою. Тому сучасна розподіленість функцій охорони культурної спадщини між різними органами виконавчої влади не виглядає виправданою, оскільки будь-яка ефективна діяльність потребує єдиного центру прийняття рішень, координації зусиль і контролю за наслідками їх реалізації, а також повноцінної управлінської вертикалі.
2.    Необхідно створити єдину систему охорони культурної спадщини, а саме визначити в системі центральних органів виконавчої влади єдиний орган з питань формування та реалізації державної політики у сфері охорони культурної спадщини з відповідною управлінською вертикаллю. До  компетенції зазначеного центрального органу виконавчої влади та підпорядкованих йому органів обласних, районних державних адміністрацій і виконавчих органів міських рад мають входити не лише облікові, дозвільні та контрольно-наглядові функції, але й питання дослідження, реставрації, збереження і використання пам’яток.
3.    Необхідно подолати негативні наслідки законодавчих змін у сфері охорони культурної та археологічної спадщини, якими були невиправдано обмежені повноваження органів охорони культурної спадщини і дослідницькі можливості науковців, а також поставлені під загрозу  об’єкти цієї спадщини.
4.    Система обліку об’єктів культурної спадщини є недосконалою, про що свідчить неприпустима повільність формування Державного реєстру нерухомих пам’яток України і недостатність інформації, яку він містить. Також очевидно, що без ефективної, сучасної системи обліку цих пам’яток не може бути мови про ефективність їх збереження. Недосконалість обліку об’єктів культурної спадщини перешкоджає їх презентації у міжнародних інформаційних базах і популяризації за кордоном, що сприяло б збільшенню туристичного потенціалу України.
5.    Головною проблемою узгодження інтересів збереження культурної спадщини та інтересів суб’єктів господарчої, зокрема, будівельної діяльності є не стільки відсутність чи недосконалість документації, яка визначає обмеження такої діяльності в історичних ареалах населених пунктів, скільки слабкість чинного законодавства в частині визначення санкцій за порушення Закону «Про охорону культурної спадщини» і нехтування окремими представниками органів державної влади та місцевого самоврядування інтересів збереження історичного та культурного середовища своїх населених пунктів.

BtT Back to Top


3-7) Рекомендації

1. Кабінету Міністрів України
Внести на розгляд Верховної Ради України зміни та доповнення до Закону України «Про охорону культурної спадщини» з метою створення єдиної управлінської вертикалі у сфері охорони культурної спадщини з Міністерством культури України як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у цій сфері, органами охорони культурної спадщини Ради міністрів АР Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, органами охорони культурної спадщини місцевого самоврядування.

2. Міністерству культури України
1.    Підготувати і внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти змін до законів «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», «Про регулювання містобудівної діяльності», «Про архітектурну діяльність», Земельного кодексу України, які б забезпечували обов’язковість погодження органами охорони культурної спадщини програм і проектів будівельних робіт на територіях, що мають історико-культурне значення, а також проведення наукової археологічної експертизи перед погодженням відповідних проектів землеустрою.
2.    Забезпечити регулярний моніторинг дотримання чинного законодавства про охорону культурної та археологічної спадщини в ході виділення земельних ділянок під будівництво і під час проведення будівельних робіт на території пам’яток культурної спадщини, їх охоронних зон, в історичних ареалах населених місць, на охоронюваних археологічних територіях тощо.
3.    Прискорити створення загальнодержавного електронного інформаційного ресурсу культурної спадщини і культурних цінностей, передбачивши розробку розширеного переліку даних про занесені об’єкти, а також чітких критеріїв їх занесення і вилучення з реєстру.
4.    Розробити правові механізми примусового відчуження на користь держави або місцевих громад об’єктів культурної спадщини, що знаходяться у приватній чи корпоративній власності й яким загрожують серйозні пошкодження або руйнування.
5.    Підготувати і внести на розгляд Кабінету Міністрів України проекти змін і доповнень до Закону України «Про охорону культурної спадщини», Кримінального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо посилення відповідальності за порушення законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема, дії, що можуть завдати або завдали шкоди пам’ятці, її території, охоронюваній археологічній території, охоронним зонам, історичним ареалам населених місць, умисне доведення пам’ятки до стану руйнування тощо.

BtT Back to Top


3-8) Посилання

[1] Закон України “Про охорону культурної спадщини” [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14
[2]  Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5461-17
[3] Положення про відділ збереження традиційного середовища та створення безбар’єрного простору Департаменту містобудування, архітектури та планування територій [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://regulation.gov.ua/documents/id242340
[4] Землеустрій та охорона земель // Сайт Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://land.gov.ua/icat/zemleustrii-ta-okhorona-zemel/
[5]  Стенограма парламентських слухань “Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні”, 18 квітня 2018 року, сесійний зал Верховної Ради України [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://static.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl1804118.htm
[6] Концепція державної політики реформування сфери охорони нерухомої культурної спадщини [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://195.78.68.75/mcu/control/uk/publish/article?art_id=245358162&cat
[7] Закон України “Про охорону археологічної спадщини” (Ред. Від 05.02.2011) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1626-15/ed20110205
[8] Закон України “Про регулювання містобудівної діяльності”. Прикінцеві положення [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3038-17/page
[9] Закон України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/365-18
[10] Звернення Всеукраїнської громадської організації “Спілка археологів України” [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.vgosau.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=category&la
[11] Постанова Кабінету Міністрів України № 92 від 21 лютого 2018 року “Про внесення змін до Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць” [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.kmu.gov.ua/ua/npas/pro-vnesennya-zmin-do
[12] Постанова Кабінету Міністрів України № 318 від 13 березня 2002 року “Про затвердження Порядку визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць” [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/318-2002-%D0%BF
[13] Державні будівельні норми України [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://dbn.co.ua/blog/istoriko_arkhitekturnij_opornij_plan/2013-05-01-1
[14] Наказ Міністерства культури України № 122 від 7 лютого 2012 року “Про затвердження методичних рекомендацій щодо розроблення історико-містобудівних обґрунтувань” [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0122734-12
[15] Парламентські слухання “Стан, проблеми та перспективи охорони культурної спадщини в Україні”, Сесійний зал Верховної Ради України, 18 квітня 2018 року [Електронний ресурс] – Режим доступу:  http://static.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl1804118.htm
[16] Скандал навколо будівництва на місці Сінного ринку: мерія Києва і забудовник підписали меморандум // Сайт газети “Сьогодні”, 30.11.2017 [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://ukr.segodnya.ua/kiev/kbusiness/skandal-vokrug-stroyki-na-meste-…
[17] Скандальний забудовник з Гончара намагається відновити будівництво – нардеп // Українська правда, 14/06/2016 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://kiev.pravda.com.ua/news/575fb8b3f3823/
[18] Постанова Верховної Ради України № 2492 від 5 липня 2018 року "Про збереження історико-культурної спадщини на Поштовій площі у місті Києві" [Електронний ресурс] – Режим доступу:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2492-19
[19] Визначено 25 київських пам'яток, які слід занести в Червону книгу // Українська правда, 29/02/2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/short/2012/02/29/74963/
[20] В центре Киева снесли памятник архитектуры // Корреспондент, 09/10/2012 [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://korrespondent.net/ukraine/1404269-v-centre-kieva-snesli-pamyatn
[21] Кримінальний кодекс України [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14

BtT Back to Top


7. Закон - Загальнодержавна програма збереження культурної спадщини

Зміст link-in

  1. Файли
  2. Модель, яка використовується владою останні 15-років
  3. Висновки
  • відсутній Порядок розробки Планів організації території історичних ареалів та заповідників

фото - Лавра

фото - Софийск пл

BtT Back to Top


7-1) Файли pdf


Фрагмент аналогу - Положення про Проекти організації територій

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с1

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с2

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с3

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с4

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с5

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с6

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с7

Кабмін - Полож про план організац тер Зап 2005 фрагм с8

BtT Back to Top


7-2) Модель, яка використовується владою останні 15-років

Плакат - Партизаны


ст - Плани організ тер Заповідн - Вечерський 2011 с1

ст - Плани організ тер Заповідн - Вечерський 2011 с2

ст - Плани організ тер Заповідн - Вечерський 2011 с3

ст - Плани організ тер Заповідн - Вечерський 2011 с4

ст - Плани організ тер Заповідн - Вечерський 2011 с5

BtT Back to Top


7-3) Висновки

Ю - Брюки превращ

  • Чому за 15-ть років не розроблені "Склад, зміст та Положення про план організації історико-культурних заповідників"?
  • Чому зміст концепції розвитку заповідника зведений до опорного плану території заповідника?
  • Хто за ці 15-ть років розробив десятки "фейкових" планів організації територій Заповідників?

BtT Back to Top


11. Порядок Визначення пам'яток, 2019

Постанова № 452 від 2019-05-22 - виключає критерій для надання статусу "пам'ятка" - "є творами  відомих  архітекторів..."

Файли pdf

Георгій Могильний, 2019-06-14 ( https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=2361082587493774&id=1… )

От имени замминистра Минкультуры, к.ю.н., доцента, заслуженного юриста Украины Тамара Мазур на сайте Цензор.НЕТ появился замечательный блог по поводу корректировки критериев по отнесению объектов к памятникам. https://censor.net.ua/…/yak_neprofesonali_yak_ne_chitayut_z… Я, грешным делом, вначале решил, что это Юрий Бутусов решил развлечься и предоставил площадку какому-то боту. Но дочитав до конца, понял - нет, все честно, т.к. такое могли родить только люди министра юстиции Петренка, посаженные на потоки по уничтожению культурного наследия в ведомстве министра "Что вы от меня хотите? Я в этом не разбираюсь!", в миру более известного под фамилией Нищук.

Те, кто сталкивался с группировкой Мазур-Епифанова, сами поймут, почему я пришел к такому выводу. А тем, кто не сталкивался, расскажу на примере.
На запрос из серии "Почему Минкультуры согласовало строительство жилых высоток на территории ландшафтного памятника местного значения?" Вы получите ответ из серии "Министерство культуры подготовило пакет документов о повышении статуса ландшафтного памятника местного значения до национального значения."

Вот и с блогом Тамары Мазур именно так... Я бы не обращал внимание на ее писанину, но т.к. она использовала картинку из моей публикации и есть явный наезд на мой пост, то вынужден ответить. А еще блог представляет интерес, как источник информации об организации работы Минкультуры, так что двойная выгода Отвечать буду с цитирование Т.М. для удобства читателей.

Постановление № 552 от 2019-05-22, на критику которого был ответ Мазур: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/452-2019-%D0%BF

Т.М.: "Напередодні виборів до активної «пам’яткоохоронної» діяльності повернулись люди, які дивували професійним мовчанням, втім, бронюючи за собою право вважатись експертами пам'яткоохоронного законодавства". Очень глубокомысленное заявление. Кабмин 22 мая принимает скандальное постановление, его публикуют в начале июня, а Мазур возмущается, почему накануне выборов начался скандал

На самом деле, вопрос надо поставить иначе. Минкультуры перестал накануне выборов публиковать информацию о предоставленных админуслугах - не хотели лишних скандалов. Но протянуть все желаемое хотели, поэтому аврально вынесли скандальный проект, как дополнительный вопрос, на заседание Кабмина 22 мая. Был ли аврал с этим решением и Минкультуры реально хотел срочно заткнуть какие-то дыры ради спасения культурного наследия? Лично Мазур в своем блоге признается, что вот эта страничка текста готовилась с 2016 (!) года. Я сам видел этот проект еще осенью и, как и ряд других "городских сумасшедших", подавал к нему замечания через РПК.
Разумеется, все замечания были проигнорированы т.к. Минкультуры НЕ ПРОВОДИЛО никаких общественных обсуждений проекта.

Прилагаю пояснительную записку к проекту: Минкультуры считает, что это постановление не требовало общественного обсуждения и общественной антикоррупционной экспертизы.
Т.е. Минкультуры почти ТРИ ГОДА готовило страничку текста, не удосужилось ее обсудить с общественностью, "на копье" протянуло на Кабмине накануне выборов, а теперь возмущается, что общественность раньше молчала
Про "не содержит процедур и правил с коррупционными рисками" в пояснительной записке, это отдельная шутка. Как считаете, постановление, которое содержит очень "четкие" критерии: просто "влияние" и "значительное влияние", "связанные" и "непосредственно связанные", "значительный вклад"  - т.е. закладывает дискреционные полномочия за счет отсутствия четких критериев, имеет коррупционные риски или нет?

Но вернемся к блогу.
Т.М.: "У 2016-му році, аби розблокувати наповнення (=апдейт) Державного реєстру нерухомих пам’яток, Міністерство культури України підготувало проект змін до Постанови 1760, до якого отримало ось такий висновок Мінюсту. Цитую: «Питання занесення пам’яток до Державного реєстру не є предметом правового регулювання проекту постанови».
Що ж відбулося у 2019-му? Мінкультури врахувало попереднє зауваження Мінюсту та привело Постанову 1760 у відповідність до статті 13 Закону «Про охорону культурної спадщини». Не більше і не менше!"
Постановление 1760 содержало две части:
1) Порядок отнесения памятников к определенной категории;
2) Порядок внесения памятников в Реестр.
Вот только ч. 1 - это полномочия Кабмина, а ч. 2 - нет. И Минюст сказал этот п. 2 убрать из постановления. А что сделало Минкультуры, когда готовило проект постановления? Оно воспользовалось возможностью и под шумок изменило критерии для отнесения объектов к памятникам, а теперь Мазур держит всех за дураков и вешает лапшу на уши "Это Минюст так потребовал!".

Т.М.: "Постанова КМУ 452 має на меті встановити критерії, за якими пам’ятки будуть розмежовуватися на національного та місцевого значення, а не «за яких їм надається охоронний статус пам’ятки», як здається певним зацікавленим особам."
Да, да, это мы уже видели в разной рекламе: 1+1=3 Все памятники в Украине (не считая объектов всемирного наследия ЮНЕСКО) делятся на две категории - национального значения и местного значения. И чтобы объект стал памятником, он должен отвечать критериям либо для национального значения, либо для местного. Если сужают критерии отнесения памятников к одной из двух категорий, то за бортом остаются объекты, которые не могут уже стать памятниками.

Т.М.: "І якщо пам’ятка є роботою відомого архітектора, то це не означає, що вона може бути віднесена лише до пам’яток місцевого значення, а і до національного так само. "
Это Мазур так обосновала полное вычеркивание критерия "є творами відомих архітекторів або інших митців" из местного значения. В национальном значении как раньше, так и сейчас, остался критерий "репрезентують шедевр творчого генія, є етапними творами видатних архітекторів чи інших митців".

Т.е., достаточно объективный критерий, причем распространенный (обычных произведений мастеров по очевидной причине больше, чем их шедевров и этапных работ) был полностью удален, а Мазур привычно считает дураками своих читателей.

Т.М.: "Але підемо трохи далі. Відповідно до Закону «Про охорону культурної спадщини» (ст. 1 та 2) цінність об’єкта з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду відбувається на етапі надання об’єкту статусу щойно виявленого. Тобто на момент, коли визначається категорія пам’ятки (національного чи місцевого значення), вже точно відомо, що об’єкт є пам’яткою, ба навіть визначений вид пам’ятки (археології, архітектури, історії, монументального мистецтва тощо)."
В ответ на этот бред я процитирую то самое постановление, которое Мазур так оригинально защищает:
"5. Попередню оцінку відповідності об’єкта культурної спадщини ознакам, визначеним у пунктах 3 і 4 цього Порядку, проводить розробник облікової документації, що складається відповідно до Порядку обліку об’єктів культурної спадщини, який затверджується Мінкультури.
6. Відповідність об’єктів культурної спадщини ознакам, передбаченим пунктами 3 і 4 цього Порядку, встановлюється під час їх внесення до Реєстру в установленому законодавством порядку."

Ну и напоследок, я просто посоветую выдающемуся юристу Тамаре Мазур читать законы и собственноручно подготовленные постановления, а людей не держать за дураков.


Стара редакція (фрагмент):

Пост № 1760


Нова редакція, Постанова 2019

Пост № 542 2019-05-22


Коментар Т.Мазур (заступниця Є.Ніщука):

Мазур про нову пост


Пояснювальна записка до нової редакції, Є.Нищук:

Поясн зап до пост 542 (1)

Поясн зап до пост 542 (2)

Поясн зап до пост 542 (3)

BtT Back to Top


12. Порядок Обліку пам'яток, 2019

Є.Нищук, Т.Мазур і О.Єпіфанов. Порядок обліку об'єктів культурної спадщини

12-1) Файли pdf

Новий Порядок обліку містить багато невідповідності та можливостей для маніпуляцій:

1) Загальні положення

  1. Порядок визначає єдину систему обліку тільки НЕРУХОМИХ обєктів культурної спадщини.
  2. Термін "Критерії" - це не Ознаки.

2) Процедура взяття на облік занесенням до Переліку

  1. Змінено вимогу подання СТИСЛОЇ історичної довідки на ІСТОРИЧНУ довідку (вимоги до складу та змісту якої ВІДСУТНІ).
  2. Підстави для відмови: (не)історична довідка та відсутність ОБГРУНТУВАНЬ (!?) автентичності та цінності (відсутня вимога про відповідність КРИТЕРІЯМ).
  3. Виключено процедуру розгляду на базі КРИТЕРІЄВ із складенням ПРОТОКОЛУ відповідності.
  4. Виключено із процедури розгляду питання взяття на облік Науково-методичних, Консультативних або Наукових рад із складанням протоколу відповідності критеріям.

3) Облікова документація для подання на занесення до Реєстру

  1. Документацію МОЖЕ розробляти Наукова установа та Заклад культури із видом діяльності "наукові дослідження у сфері охорони культурної спадщини"
  2. Умова залучення особи із нуковим ступенем ДОКТОРА.
  3. Анульована складова облікової документації - ПАСПОРТ пам'ятки.

4-5) Занесення до Реєстру та його ведення
Відсутнії ЕЛЕКТРОННИЙ Реєстр пам'яток, чи натяк на шось подібне...

6) ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ

  1. Дійсно необхідне нове завдання... Потребує великих додаткових немалих ВИТРАТ, тому виконуватись не буде...

7) Облікові справи (новий вид документації)

  1. Відсутня ЕЛЕКТРОННА База пам'яток, чи натяк на шось подібне... (передбачена "електронна форма" - сканування паперових документів та MS Word)

8) ВИЛУЧЕННЯ із Реєстру

  1. Широке поле для маніпулювання терміном "ПРЕДМЕТ охорони".

9. Включення до Реєстрів пам'яток старого закону.

  1. Тепер можливо без ОБЛІКОВОЇ документації.
  2. Можливість (процедура) НЕВКЛЮЧЕННЯ не передбачає процедури розгляду відповідності критеріям Комісією із складанням Протоколу, тому що "не підлягає занесенню до Реєстру".

BtT Back to Top


12-2) Файли pdf

 Фоменко  Світлана Валеріївна (Перший заступник Міністра культури України Є.Нищука)
Народилася: 19 листопада 1976 року у м. Києві.
Освіта
- у 1999 році закінчила Київський університет імені Тараса Шевченка за спеціальністю «Романо-германські мови та література» (магістр).
- у 2011 році з відзнакою закінчила Національну академію державного управління при Президентові України за спеціальністю «Публічне адміністрування», спеціалізація «Європейська співпраця».
- У 2015 році успішно закінчила аспірантуру НАДУ, поєднуючи практичну міжнародну діяльність з науковими дослідженнями в сфері європейської інтеграції.
- Автор низки наукових публікацій.
Трудова діяльність
- 2004-2006 – радник генерального директора Генеральної дирекції Київської міської ради з обслуговування іноземних представників.
- З березня 2007 року – головний спеціаліст, з 2008 року – начальник відділу міжнародного співробітництва та європейської інтеграції Управління міжнародних зв’язків апарату ВО КМР (КМДА).
- З 2013 року – начальник Управління міжнародного співробітництва Міністерства культури України.
- Серпень – грудень 2014 року – заступник Міністра культури України з питань європейської інтеграції.
- З 2015 року – помічник-консультант народного депутата України Єленського В.С., заступника голови  Комітету ВРУ з питань культури і духовності.
- Квітень 2016 року – Перший заступник Міністра культури України.

BtT Back to Top


16. ДБН  Документація на реставрацію, 2016

NoComm

Фрагмент:

ДБН Док на реставрацію c1

ДБН Док на реставрацію c2

ДБН Док на реставрацію c3

ДБН Док на реставрацію c4

ДБН Док на реставрацію c5

ДБН Док на реставрацію c6

ДБН Док на реставрацію c7

ДБН Док на реставрацію c8

ДБН Док на реставрацію c9

ДБН Док на реставрацію c10

ДБН Док на реставрацію c11

ДБН Док на реставрацію c12

BtT Back to Top


17. Порядок розробки історико-архітектурного опорного плану

Фрагмент

Порядок ІАОП (фрагм) с1

Порядок розроб ІАОП с2

Порядок розроб ІАОП с3

BtT Back to Top


18. ДБН  Історико-архітектурний опорний план, 2012

Доповідь мінкультури Є.Нищука на парламентських слуханнях, 2018 р.

Нищук в ВР 2018 (фрагм)


автори - Вечерський, Груздо

лого - Пара клоунов


Фрагмент ДБН

ДБН Іст-арх опорн план (фрагм) с1

ДБН Іст-арх опорн план (фрагм) с2

ДБН Іст-арх опорн план (фрагм) с3

ДБН Іст-арх опорн план (фрагм) с4

BtT Back to Top


ДБН Б.2.2-3 2012 Іст-арх опорн план Дод - Поясн зап с1

ДБН Б.2.2-3 2012 Іст-арх опорн план Дод - Поясн зап с2

BtT Back to Top


20. ДСТУ  Зони охорони пам'яток, 2016

NoComm


Фрагмент ДСТУ

ДСТУ Зони охорони пам (фрагм) с1

ДСТУ Зони охорони пам (фрагм) с2

ДСТУ Зони охорони пам (фрагм) с3

ДСТУ Зони охорони пам (фрагм) с4

ДСТУ Зони охорони пам (фрагм) с5

ДСТУ Зони охорони пам (фрагм) с6

BtT Back to Top


24. Київ - об'єкти всесвітньої спадщини Софія Київська та Лавра з 1990 р.

лого - Ворон ворону

Зміст link-in

  1. Зміни до Закону про охорону культурної спадщини в частині об'єктів всесвітньої српадщини
  2. Положення про проекти організації територій установ природно-заповідного фонду, 2005
  3. Інформація та методики ЮНЕСКО
  4. Памятки ЮНЕСКО в Києві з 1990 р., Концепції про плани організації територій 2011-2012
  5. Розширені буферні зони Софії-Лаври, 2019-2020
  6. Руководство по выполнению Конвенции об охране всемирного наследия, WHC
  • Дотепер відсутні Плани управління територіями історичних ареалів, заповідників та пам'яток ЮНЕСКО

Back to Top


24-1) Зміни до Закону про охорону культурної спадщини

NoComm


Фрагмент Закону про охорону культурної спадщини, про План управління

Зміни до Зак про охор культ спадщ 2018-06-19 про пам ЮНЕСКО (фраг - План упр)

Back to Top



24-2) Положення про Проекти організації територій


Фрагмент Закону про охорону пам'яток, про Проект організації території

Положення про Проекти організації територій (фраг - План упр)

Back to Top


Фрагмент Положення діючого аналогу, про Зміст Проекту організації території

Положення про Проекти організації територій (фраг) c2

Положення про Проекти організації територій (фраг) c3

Положення про Проекти організації територій (фраг) c4

Положення про Проекти організації територій (фраг) c5

Back to Top


24-3) Інформація та методики ЮНЕСКО

  • Вимоги в частині Планів управління Україною не виконуються

Файли pdf

Фрагмент рекомендацій, про План управління

Управление объектами всемирного наследия (фрагм - План упр) c1

Управление объектами всемирного наследия (фрагм - План упр) c2

Управление объектами всемирного наследия (фрагм - План упр) c3

Back to Top


24-4) Памятки ЮНЕСКО в Києві з 1990 р.

NoComm

Файли pdf


Фрагмент Концепціїї 2011 р., про План управління - Лавра

Концепція плану організації території - Лавра (фрагм)


Фрагмент Концепціїї 2012 р., про План управління - Софія Київська

Концепція плану організації території - Софія Київська (фрагм)

Back to Top


24-5) Розширені буферні зони Софії-Лаври, 2019-2020

Файли pdf

Буф зона Лавра-Соф 2018-2019

Back to Top


NoComm

Новини Мінкульт 2020-02-07 Нові буф зони Софії-Лаври c1

Новини Мінкульт 2020-02-07 Нові буф зони Софії-Лаври c2

Back to Top


24-6) Руководство по выполнению Конвенции об охране всемирного наследия, WHC

Фрагмент, в частині плану управління

ЮНЕСКО Рук-во по выполнению 2017 (фрагм) c1

ЮНЕСКО Рук-во по выполнению 2017 (фрагм) c2

ЮНЕСКО Рук-во по выполнению 2017 (фрагм) c3

ЮНЕСКО Рук-во по выполнению 2017 (фрагм) c4

ЮНЕСКО Рук-во по выполнению 2017 (фрагм) c5

BtT Back to Top


25. Київ - знищення Історичного ареалу

Файли pdf

Охорона архітектурної спадщини України є великою і невід’ємною частиною захисту культурної спадщини не тільки України, але й Європи. Україна, як держава, підписала та ратифікувала ряд міжнародних договорів, в тому числі, «Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи».

Відповідно до  законодавства ратифіковані  міжнародні договори є складовою частиною Українського законодавства.

Стаття 54 Конституції України гарантує охорону культурної спадщини. Культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
Статтею 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини. Відповідно до статті 4 цього Закону, до повноважень Кабінету Міністрів України (КМУ) у сфері охорони культурної спадщини належить забезпечення проведення державної політики у цій сфері.

Основні завдання  КМУ також визначені Законом України «Про Кабінет міністрів України». Пунктом 4 статті 1 визначено, що КМУ забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм.

Так, з метою імплементації міжнародних договорів в сфері охорони культурної спадщини, Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи іншого законодавства України у цій сфері, у 2004 році Законом України «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної  спадщини на 2004-2010 роки», було затверджено відповідну програму.

По теперішнфй час жодного пункту цієї програми не виконано, ні визначеними у програмі органами державної влади вказаних у програмі, ні органами місцевого самоврядування, в тому числі і Міністерством закордонних справ України, щодо виконання стаття 17 Закону України «Про міжнародні договори» та пункту 4 зазначеної програми.

Особливе значення для містобудівного значення культурної спадщини містить питання щодо Положення про історичне населене місце України, яких в Україні, відповідно до Постанови КМУ від 26 липня 2001 р. № 878, налічується 401 місто, населені пункти, села.

Такого положення, необхідність розробки якого визначена у Програмі, на сьогодні не існує. Пунктом 2 зазначеної Постанови поставлено завдання уряду разом з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями забезпечити протягом 2001-2003 років розроблення та затвердження науково-проектної документації з визначення меж історичних ареалів населених місць, включених до зазначеного Списку. В багатьох історичних населених місцях така науково-проектна документація відсутня.

Особливе руйнівне значення ця невизначеність має в місті Києві - столиці України. Такий стан речей призводить до руйнівних наслідків для містобудівного історичного середовища при здійснені нового будівництва на територіях, які по законодавству УРСР належать до земель історико-культурного призначення, але (з причини не виконання нормативно-правових актів) досі не внесені до відповідних кадастрів, інших картографічних схем та архітектурних планів.

В цьому контексті, необхідно звернути увагу на дії органів влади, які містять ознаки свідомого порушення закону - наказом Мінкультури від 29.10.2014 року № 911 призупинити дію наказу Міністерства культури України № 912/0/16-1 від 2.10. 2011 року «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж i режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України».

Обгрунтуванням такого рішення є посилання на протокол Науково методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 01.08.2014 року № 71, який не містить інформації про розгляд вищезазначеного питання.

Такі дії є ознаками незаконної реалізації інтересів груп забудовників історичних центрів населенних пуктів України. Таке порушення державної політики приводить до невиконання міжнародних зобов'язань України і знищення нерухомих об'єктів культурної спадщини та містобудівного середовища історичних міст України.

BtT Back to Top


27. Відсутній Закон про ландшафти

проект в ВР з 2009 р., прийнятий в 1-му чит. ще в 2012 р.)

Файли pdf


BtT Back to Top