Друга головна проблема сфери охорони спадщини - відсутність державницької Концепції та Стратегії захисту культурної спадщини України, 2) Про державне стратегічне планування (проект 2011) НЕ прийнятий
Фейкові новини, Фейк-ньюз(-с) (від англ. fake news — підроблені / шахрайські / фальшиві новини) — підробка чи імітація новин (маніпулятивне спотворення фактів; дезінформація), яку створено з ігноруванням редакційних норм, правил, процесів, прийнятих у ЗМІ для забезпечення відповідності та перевіреності, та яка не витримує жодних, навіть поверхневих, перевірок на відповідність та реальність, але, незважаючи на це, має потужний вплив на свідомість великої кількості людей.
- ❎ АНОТАЦІЯ. Структура та пріоритети причин нищення культурної спадщини в Україні та Києві
- ❎ ПЕРЕДМОВА. Відсутність національної державної політики захисту культурної спадщини
- ❎ ВСТУП. Режим "Внутрішня окупація" - головна причина нищення культурної спадщини. Колаборація, п'ята колона та корисні ідіоти в умовах гібридної війни
- Закони, проєкти законів України - зищують правову основу та інституційну структуру:
- 1.1) Проєкт № 8202, 2018-2020 «Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини»;
- 1.2) Проєкт № Х 2020-05 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження традиційного характеру середовища та протидії хаотичній забудові»;
- 1.3) Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо збереження культурних цінностей)»
- 1.4) ЗУ Про охор культурн спадщ - Зе-Редакція від 2022-05-31 ст. 1 Визначення "Історична забудова" ЗНИЩУЄ ії як юридичний факт, разом із "Історичний ареал - Історичне населенне місце" та "Зони регулювання забудови
-
Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - поява терміну Предмет охорони - Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - руйнація інституційного Порядку управління сферою охорони культурної спадщини
- Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - не розроблений - Порядок надання дозволів
-
Згідно Закону Про охорону культурної спадщини - не розроблені -- 5.1) Положення про історичне населене місце;
- 5.2) Порядок розробки і встановлення Меж та режимів використання історичних ареалів населених місць
- 5.3) Знищена ознака "цінна історична забудова" в 2022 році підміною тексту Закону
-
Згідно Закону Загальнодержавна програма збереження культурної спадщини - не розроблений - Порядок Регенерації районів історичної забудови - Згідно Закону Загальнодержавна програма збереження культурної спадщини - не розроблений - Порядок розробки Генпланів (План управління та організації території) заповідників
-
Згідно Комплексної програми Паспортизації пам'яток, 2002 - не розроблена - Едина форма Електронних паспортів пам'яток - Згідно Комплексної програми Паспортизації пам'яток, 2002 - не розроблена - Електронна База даних паспортів пам'яток
- Згідно Комплексної програми Паспортизації пам'яток, 2002 - не виконана - Паспортизація пам'яток
-
Порядок Визначення пам'яток, 2019 - погіршує ситуацію, також виключили критерій "є творами відомих архітекторів або інших митців" - Порядок Обліку пам'яток, 2019 - погіршує ситуацію, також із процедури взяття на облік виключили Науково-методичну раду
-
Порядок розроблення, вимоги до складу та змісту Буферних зон обєктів всесвітньої спадщини - не розроблений -
Порядок розробки та погодженя проектів Будівництва - не розроблений -
Порядок розробки та погодження проектів Реставрації - не розроблений - ДБН Документація на реставрацію, 2016 - погіршує ситуацію
-
Порядок розробки Історико-архітектурного Опорного плану - погіршує ситуацію та без Плану управління та організації території не працюе на розвиток - ДБН Історико-архітектурний Опорний план, 2012 - погіршує ситуаціюта без Плану управління та організації території не працюе на розвиток
-
Порядок визначення та затвердження Зон охорони пам'яток - не розроблений - ДСТУ Зони охорони пам'яток, 2016 - погіршує ситуацію
-
Київ - Згідно Програми Електронна столиця, 2105-2018 - не створена - Інформаційна база пам'яток - Київ - Згідно Програми Столична культура, 2016-2018 - не створений - Електронний каталог пам'яток
- Київ - Згідно Програм:
- 23.1) Столична культура, 2019-2021;
- 23.2) Програма "Охорона та збереження культурної спадщини м. Києва на 2019-2021 рр.", В.Кличко (розроб. О.Никоряк) - відсутнє укладання - Охоронних договорів
-
Київ - Об'єкти всесвітньої спадщини Софія Київська та Лавра з 1990 р.:- 24.1) поява терміну Буферна зона;
- 24.2) відсутність Порядку та вимог до складу і змісту Буферних зон;
- 24.3) поява "документації" Буферної зона Лаври та Софії;
- 24.4) "Концепції" планів організації територій Софії та Лаври, 2012-2012 рр. (підміна змісту поняття План розвитку та управління на зміст Опорного плану) - дотепер Планів організації та управління немає
-
Київ - Історичний ареал (до тепер тривають "судові баталії"), В цілому по Україні - для 401-істор. міста визначен тільки для 141 -
В ЗУ Про охорону культурної спадщини відсутні "план організації/управління територіями". Порядок розробки та вимоги до Складу і Змісту "Плану організації та управління територіями історичних ареалів і заповідників, як з'єднуючої ланки між Опорним та Генеральними планами населених пунктів. Що, згідно ЮНЕСКО, має назву "Історичний міський ландшафт" -
Закон про Ландшафти - Відсутній, проект в ВР з 2009 р., прийнятий в 1-му чит. ще в 2012 р. -
Електронний реєстр пам'яток - Відсутній, повинен містити (дотепер теж не створені):- 28.1) Едина форма Електронних паспортів пам'яток;
- 28.2) Електронна База даних паспортів пам'яток;
- 28.3) Паспортизація пам'яток
-
Київ - Порядок надання Дозволів на порушення благоустрою - Відсутній, дотепер діє схема Черновецького - "Контрольна картка" -
Дорадчі органи з охорони пам'яток Мінкульту та КМДА - Положення про них не відповідають сучасним вимогам -
Відсутні в містобудуванні: -
Термінологічний хаос та правова невизначеність - знищує правову основу -
Концепція культурної політики державної влади - не затверджена- 33.1) поява Концепції культурної послуги - т.ч., держуправління у сфері культури ґрунтується на концепціях культурної політики, в яких стратегічні цілі підмінені її завданнями, пов'язаними з конкретними напрямками діяльності та ресурсами культури, її засобами та інструментами. Хибне розуміння культури як сфери послуг призводить до того, що її виховна та просвітницька функції підміняються логікою ринку послуг.
-
Нормативно-правова проблема Переліків пам'яток - "щойно виявлених обєктів культурної спадщини" - недопам'ятки. Інструмент нищення спадщини -
Законодавчо не визначений статус та порядок обліку Цінної історичної забудови -
Відсутність терміну "САДИБА" в пам'яткоохоронному законодавстві. Приклад нищення - садиба по вул. Нижній Вал, 2 -
Багатоквартирні будинки-пам'ятки (питання відповідальності не врегульоване) -
Всупереч вимогам ЮНЕСКО, нормативне закріплення "Стильової імітації" в Історичних ареалах міст України -
Охороннні договори - єдине призначення - "корупційна годівниця" ($$$) влади -
Порядок (новий) взяття на облік об'єктів культурної спадщини - нищення обліку
-
❎ ВИСНОВКИ
Back to Top❎ АНОТАЦІЯ
(0-1) Методика ЮНЕСКО, фрагмент
(0-2) Результат аналізу - Структура та пріоритети причин нищення культурної спадщини
(0-3) Правова основа охорони пам'яток
❎ ПЕРЕДМОВА. Відсутність національної державної політики захисту культурної спадщини
- Доповідь Мінкульту 2018 про стан охорони культурної спадщини
- Статистика пам'яток по Києву
- Звіт КМДА про охорону памяток в 2018 р. із "фейковою" статистикою
- Програма КМДА по охороні пам'яток на 2019-2021 рр. із "фейковою" діяльністю
(1-1) Доповідь мінкультури на парламентських слуханнях, 2018 р., Є.Нищук, Т.Мазур, фрагмент
(1-2) Статистика памяток Києва
За даними, опублікованими на сайтах Мінкультури та Департаменту культури КМДА - станом на 2018 рік, в Києві на обліку перебуває:
- 3.521 Об'єкта культурної спадщини. У тому числі,
- Пам'яток, занесених до Державного реєстру 1.142 (місцевого 961 , національного 181 ), та
- a) Щойно виявлених обєктів + b) Пам'яток, взятих на облік до 2000 р. 2.379
- В 2015 р. проектом Історико-архітектурного опорного плану було запропоновано 415-об'єктів для занесення до Переліку щойновиявлених об'єктів культуронї спадщини
(1-3) Звіт про роботу КМДА за 2018 р.
- Фрагмент, фейкова статистика пам'яток
(1-4) Програма "Культурна спадщина Києва, 2019-2021 рр.", В.Кличко, О.Никоряк, =247,8 млн гр
- фрагмент-1, провальна діяльність
- фрагмент-2, фейковий план
❎ ВСТУП. Режим "Внутрішня окупація" - головна причина нищення культурної спадщини
- "Самый опасный враг не колонизатор и оккупант, а твой соотечественник - прикормленный оккупантом"
Махатма Ганди
- Значення культурної спадщини для існування держави
- Гібридна війна
- Колаборація та п'ята колона
- Корисні ідіоти
(2-1) Значення культурної спадщини для існування держави
Файли 
- ст - Культурная безопасность как один из факторов устойчивого развития, 3с
- ст - Культура как важнейший фактор национальной безопасности, 2008 11с
- Фрагмент
(2-2) Гібридна війна
Гібридна війна — війна з поєднанням в застосуванні конвенційної зброї, партизанської війни, тероризму та злочинної поведінки з метою досягнення певних політичних цілей, основним інструментом якої є створення державою-агресором в державі, обраній для агресії, внутрішніх протиріч та конфліктів з подальшим їх використанням для досягнення політичних цілей агресії, які звичайно досягаються звичайною війною.
Back to Top(2-3) Колаборація та 5-та колонна
- Колабораціонізм (від фр. collaboration — «співробітництво») — термін сучасного політичного лексикону з такими значеннями:
у широкому сенсі — співпраця населення або громадян держави з ворогом в інтересах ворога-загарбника на шкоду самій державі чи її союзників. У роки Другої світової війни колабораціонізм був явищем розповсюдженим — і мав місце практично в кожній окупованій країні.
- Колаборант — особа, яка усвідомлено співпрацює із окупаційною громадською чи військовою владою на шкоду власній країні.
Згідно з загальним національним правом діяльність колаборантів визнавалась як зрада громадян та як зрада інтересів своєї держави; залежно від міри шкоди державі, спричиненої колаборантом, передбачалось або довгострокове ув'язнення, або смертна кара.
Back to Top- П'ята колона — організації та особи, чиї дії викликають тривогу у країні, а їхні зв'язки із закордоном залишаються таємницею для широкого загалу: диверсанти, саботажники, внутрішні вороги.
Діяльність п'ятої колони поділяють на 2-ва періоди: 1) мирний та 2) воєнний час.
П'яту колону поділяють на:
1) - воєнну п'яту колону, що діє безпосередньо під час агресії;
2) - політичну п'яту колону, яка використовується ворогом безперервно
Back to Top(2-4) Корисні ідіоти
- Терміном корисний ідіот (англ. "useful idiot") у політичному жаргоні називають особу, яка відстоює певну ідею без повного розуміння мети цієї ідеї і яку цинічно використовують лідери цієї ідеї. Початково термін використовували в часи Холодної війни на позначення прихильників Радянського Союзу в Західних країнах, які не були комуністами.
Back to Top
Back to Home❎ ОСНОВНА ЧАСТИНА
1. Закони та проєкти Законів України
Зміст 
- Проєкт «Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини» № 8202, 2018-2020
- Проєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження традиційного характеру середовища та протидії хаотичній забудові», 2020-05
- Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо збереження культурних цінностей)» № 2187 від 30.09.2019
1-1) Проєкт «Про внесення змін до деяких законів України з питань удосконалення системи охорони культурної спадщини» № 8202, 2018-2020
- Сайт ВР України
Файли 
- Пояснювальна записка 26.03.2018
- Текст законопроекту до 2-го читання 25.02.2019
- Висновок Головного науково-експертного управління 23.05.2018
- Зауваження Головного юридичного управління 25.02.2019
- Зауваження Головного юридичного управління
Back to Top1-2) Проєкт «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження традиційного характеру середовища та протидії хаотичній забудові», 2020-05
Сторінка розміщення інформації 
- Додаток - тільки(!) Порівняльна таблиця в PGF
Не дотримано вимог юридичної техніки, які передбачають:
- Проєкт нормативно-правового акту подають на розгляд у складі: 1) Текст документу; 2) Пояснювальна записка; 3) Порівняльна таблиця; 4) Подання, та 5) Електронні версії текстів - у форматі "MSWord"
Файли
- ЗУ Про охор пам., Проект від 2020-10-27 329c (нова версія, доповнена) у т.ч. в частині Аналізу впливу не відповідає вимогам Методика проведення аналізу регуляторного акту, Постанова КМ України, 2004
- Порівняльна таблиця-1 (стара); 2) Аналіз порівняльної таблиці-1; 3) Аналіз порівняльної таблиці-2 від 2020-09
- Фрагмент-1
- Фрагмент-2
- Фрагмент-3
- Фрагмент-4
1-3) Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо збереження культурних цінностей)» № 2187 від 30.09.2019
- Сайт ВР України
Файли
1.4)
- ЗУ Про охор культурн спадщ (Ред 2022-05-31) ст. 1 Визначення "Історична забудова" ЗНИЩУЄ ії як юридичний факт, разом із "Історичний ареал - Історичне населенне місце"
- Знищення Історичних міст - Історичних ареалів - Історичної забудови (зміни в "ЗУ Про охор пам" від 22 травня 2022 року)
Як було дотепер:
Чи обов’язковий статус пам’ятки для збереження історичних будівель?
Відповідь на це питання: статус пам’ятки не обов’язковий, а заклики всі історичні будівлі в Києві зробити пам’ятками неконструктивні, на реалізацію цього потрібні роки, якщо не десятиліття, за цей час велику кількість історичних будівель просто знесуть, а в результаті отримаємо лише знецінення статусу пам’яток.
Справа в тім, що для збереження подібних історичних будинків, що є частиною душі Києва, але самі по собі не є достатньо видатними для пам’ятки, є (БУВ) окремий статус – "цінна історична забудова".
Нажаль, це БУЛО врегульовано лише на рівні нормативів і законом не закріплено, але навіть за таких умов можна БУЛО швидко захистити історичні будівлі.
- Чинний ДБН Б.2.2-12~2019 Планування і забудова територій у п. 3.69 дає визначення цінної історичної забудови:
- Відповідно до п. 13.2.4, в зонах охорони пам’яток та в історичних ареалах заборонено знесення цінної історичної забудови, а її реконструкція дозволяється лише у виключних випадках і за умови дотримання ряду вимог.
- Сама цінна історична забудова визначається і зазначається в історико-архітектурному опорному плані.
2. Казус Предмету охорони
- Пам’ятки архітектури як методологічна проблема, О.Пламеницька (реферат статті
)
- Вступ
- Засади визнання об’єкта пам’яткою
- Що маємо
- На якій стадії визначається Предмет охорони
- Стратегічна помилка Мінкультури у роботі над Реєстром
- Україна тупцює на "інформаційному узбіччі"
- Серйозна пам’яткоохоронна колізія
- Коли і навіщо з’явилася ця пам’яткоохоронна норма
- Посилання
Back to Top2-1) Вступ
Охорона архітектурної спадщини в Україні регламентується правовими та нормативними вимогами, які можна поділити на міжнародні та вітчизняні. Міжнародні вимоги здебільшого мають рекомендаційний характер, натомість вітчизняні є обов’язковими, поділяючись, в свою чергу, на рекомендаційні (методики, рекомендації) та обов’язкові, нормативно-правові (закони, нормативи). Від методичної коректності обов’язкових норм значною мірою залежить державна політика у сфері збереження архітектурної спадщини, фахова спрямованість діяльності і, зрештою, конкретні результати. Досвід останніх десятиліть засвідчує, що в Україні відбувається стагнація, а, скоріше, зворотний відкат у пам’яткоохоронній справі. Це не потребує доказів: достатньо подивитись на обсяг деструктивних змін історичного середовища більшості міст, в тому числі заповідників, пов’язаних з руйнацією спадщини, новобудовами, реконструкціями тощо. Найбільшим парадоксом є те, що здебільшого усе вищезазначене відбувається у «правовому полі»: базуючись на чинній законодавчо-нормативній базі, практично неможливо довести хибність прийнятих і реалізованих рішень.
Мета цієї статті – акцентувати деякі питання «нестиковки» у вітчизняному пам’яткоохоронному законодавстві, які провокують деструктивні дії стосовно пам’яток архітектури, що відбуваються не лише без формальних порушень закону, а навпаки, виходячи з його норм. Зокрема, предметом розгляду є законодавче поняття «предмет охорони» пам’ятки архітектури з точки зору його негативного впливу на пам’яткоохоронну діяльність в цілому та архітектурну реставрацію зокрема. Відразу заува- жимо, що в даному тексті йдеться про пам’ятки архітектури в широкому культурно-мистецькому значенні, а не в межах специфічного правового сегменту, визначеного Законом про охорону культурної спадщини, згідно з яким «пам’яткою культурної спадщини є об’єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України».
Насамперед необхідно акцентувати змістовні суперечності, закладені у Законі України про охорону культурної спадщини [1], які провокують відхід від міжнародних пам’яткоохоронних принципів і спричинюють методичну плутанину у реставраційній діяльності.
Закон стверджує певну логіку щодо: а) визнання об’єкта пам’яткою культурної спадщини та б) нормування засад охорони пам’ятки та меж реставраційного втручання у неї. Як буде доведено нижче, некоректність принципу «а» провокує методичну некоректність принципу «б».
Back to Top2-2) Засади визнання об’єкта «пам’яткою культурної спадщини»
(далі – пам’яткою) відповідно до закону регламентуються наступними положеннями
- «Пам’яткою» є «об’єкт культурної спадщини, занесений до Державного реєстру нерухомих пам’яток України»*. Зазначимо, що закон не визначає культурної, історичної та мистецької цінності «пам’ятки», підміняючи його виключно процедурною характеристикою – умовою приналежності «об’єкта» до Державного реєстру (далі – Реєстр).
- В якості пам’ятки об’єкт заноситься до Реєстру лише за наявності в ньому «характерної властивості», яка кваліфікується як «предмет охорони».
- «Предметом охорони» є «характерна властивість об’єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої об’єкт визнається пам’яткою». Звернімо увагу, що визначення «предмету охорони» дається в рамках дефініції «об’єкта культурної спадщини», а не «пам’ятки», що суперечить положенню 2. Отже, сутність пам’ятки полягає в наявності певних властивостей в іншої пам’яткоохоронної категорії – об’єкта культурної спадщини.
«Об’єктом культурної спадщини» є «споруда, комплекс, ансамбль, його частини, незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність». Наголосимо, що перелік видів об’єктів та ціннісні параметри, які є підставою для визначення предмету охорони і визнання об’єкта пам’яткою, подані в рамках дефініції «об’єкта культурної спадщини», а не «пам’ятки».
Back to Top2-3) Отже,
що маємо
- «Предмет охорони» є тотожний «характерним властивостям об’єкта культурної спадщини».
- Об’єкт культурної спадщини має усі якості, необхідні для визначення його «пам’яткою», оскільки являє цінність з археологічного, естетич- ного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, науково- го чи художнього погляду і зберіг свою автентичність.
- Наявність «предмету охорони» об’єкта культурної спадщини означає, що він є пам’яткою.
- Кожна пам’ятка є об’єктом культурної спадщини і має предмет охорони.
- Кожний об’єкт культурної спадщини має предмет охорони і є пам’яткою.
Керуючись і надалі простими логічними міркуваннями, доходимо висновку щодо тотожності об’єктів культурної спадщини та пам’яток: визнання споруди об’єктом культурної спадщини автоматично означає наявність у ній предмету охорони й тягне за собою визнання її пам’яткою. Наведена вище дефініційна «казуїстика» закону має на меті лише одне – відтермінувати надання «пам’ятці de facto» статусу «пам’ятки de jure», що ми і спостерігаємо: сотні «пам’яток de facto» впродовж десятків років перебувають у статусі «щойно виявлених об’єктів культурної спадщини», чекаючи на визначення «предмету охорони», а відтак не маючи шансів на- бути статусу «пам’ятки de jure» і стати об’єктами збереження і реставрації. Розглянемо поняття «предмет охорони» з точки зору його фахового змісту, функції у законодавстві і, зрештою, доцільності самого існування.
«Предмет охорони» визначається в офіційному паспорті пам’ятки (розділ 14 «Паспорта») і у вербальній формі фіксує якості/властивості пам’ятки, які мають бути збережені в процесі її використання та при виконанні всіх подальших робіт на ній (реставрація, ремонт, пристосування). Втім, закон сформульовано таким чином, що достатньою умовою збереження «пам’ятки de jure» є збереження лише її «предмету охорони». Про це прямо говорить стаття 13: «Із занесенням до Реєстру на об’єкт культурної спадщини, на всі його складові елементи, що становлять предмет його охорони, по- ширюється правовий статус пам’ятки».
Отже, заакцентуємо важливу методологічну проблему: пам’ятка розглядається не як цілісна структура, а як сукупність «складових елементів», на частину яких правовий статус не поширюється. Відтак пам’ятка охороняється частково. Цей висновок підтверджує стаття 15: «Вилучення пам’ятки з Реєстру здійснюється лише у разі: якщо пам’ятку зруйновано; якщо пам’ятка втратила предмет охорони». Іншими словами, якщо предметом охорони визначено головний фасад, можна перебудувати всю пам’ятку, крім фасаду, – і вона не втратить охоронного статусу. Це положення є прихованою нормою непрямої дії основоположного принципу закону: статусу «пам’ятки» для її охорони недостатньо – потрібно визначити, що саме в ній слід охороняти. Але процедура цього визначення в законі відсутня, як відсутній в Україні й інститут офіційних державних експертів – кваліфікованих і авторитетних фахівців, підпис яких є гарантом професійності й неупередженості (не плутати з експертною радою при науково-методичній раді Міністерства культури, функцією якої є затвердження документації). Наразі визначення предмету охорони є справою доволі непрозорою, оскільки ним займаються рядові й адміністративно залежні розробники паспортів пам’яток, які, до того ж, не завжди є архітекторами. Для юристів, які представляють інтереси власників пам’яток (читай: «реконструкторів» пам’яток) наявність «предмету охорони» є зручною хвірткою в законодавстві, яка при потребі перетворюється на величезну браму, через яку можна «винести» все, включно з самою пам’яткою, залишивши лише її символічний предмет охорони.
Back to Top2-4) Проаналізуємо
– на якій стадії визначається «предмет охорони»
Відповідно до статті 5 Закону про охорону культурної спадщини на центральний орган охорони культурної спадщини (з 2006 р. – Міністерство культури України) покладається функція «ведення Державного реєстру нерухомих пам’яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об’єктів культурної спадщини». Прямої залежності між наданням об’єктам пам’яткоохоронного статусу і наявністю на момент включення їх до Реєстру повного пакету облікових документів (зокрема паспорта) у законі немає, що цілком слушно. Така норма з’явилася у постанові Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1760 [2], згідно з якою «занесення об’єкта культурної спадщини до Реєстру без облікової документації не допускається. Облікова документація на об’єкт культурної спадщини включає облікову картку, його паспорт, коротку історичну довідку, акт технічного стану, довідку про майнову цінність об’єкта». Отже, умовою занесення пам’ятки до Реєстру є бюрократична вимога щодо наявності цілого пакету документів, які потребують розроблення і затвердження, а отже, державного фінансування. Вже лише одна «майнова оцінка пам’ятки», методика якої до сьогодні остаточно не визначена, потребує настільки значних коштів, що перетворюється на непереборне гальмо усієї програми паспортизації. Зрештою, чи так вже важливо, скільки «коштує» Софія Київська, собор св. Юра у Львові, Троїцький собор у Новомосковську чи Склеп Деметри для того, щоб визнати їх пам’ятками культурної спадщини? Питання риторичне.
Форму облікової картки та паспорта нового зразка було затверджено через три роки після виходу згадуваної постанови 2001 року [3]. Паспорт складається з 19 розділів і включає опис навколишнього ландшафту, опис самої пам’ятки, історичну довідку про неї, перелік архівних джерел, характеристику перебудов і втрат пам’ятки, опис наявних у ній творів мистецтва, довідку про її майнову цінність, акт технічного стану, опис зон охорони, перелік проведених науково-дослідних та реставраційних робіт, кресленики обмірів, фотофіксацію тощо. Не треба бути фахівцем, аби зро- зуміти, що отримання, опрацювання і комплектування усієї цієї інформації вимагає чималого часу, коштів а, отже, затягує підготовку паспорта на невизначений час.
Чи треба ставити включення пам’ятки до Реєстру в залежність від підготовки і затвердження об’ємного паспорта? Звісно, ні. Тим більше стосовно пам’яток, які згідно із попередніми державними списками вже декілька десятиліть мають статус пам’яток і, зрештою, так чи інакше охороняються державою. Для включення споруди до Реєстру достатньо обґрунтованого експертного висновку профільного фахівця. Решту досліджень, обмірів тощо можна проводити вже після набуття спорудою охоронного статусу. Але за існуючої ситуації включення пам’ятки до реєстру відбувається за принципом виборювання прав. У найменш вигідному становищі опиняються «щойно виявлені об’єкти культурної спадщини», які у цьому статусі перебувають упродовж десятиліть: на розроблення їхніх паспортів коштів немає. За простою логікою заручником цієї ситуації стає і сам Державний реєстр нерухомих пам’яток України – головний державний документ, що фіксує наявність у державі спадщини. Але Державний реєстр є не самоціллю, а необхідною інформаційною основою для подальшої організації збереження спадщини – планування заходів щодо виділення коштів, реставрації, музеєфікації тощо. Наразі цієї основи держава не має.
Найбільший парадокс полягає в тому, що у 2000 році, на момент введення законодавчої норми щодо формування і ведення Реєстру, на переважну більшість пам’яток національного значення (а це близько 2.000 об’єктів), а також частину пам’яток місцевого значення згідно з урядовою програмою паспортизації, прийнятою в СРСР ще 1969 року, було розроблено паспорти старого взірця. Адже на виконання цієї програми в Українському спеціальному науково-виробничому реставраційному управлінні 1969 року було створено спеціальний відділ паспортизації, який упродовж понад 20 років за кошти державного бюджету розробляв облікову документацію на пам’ятки архітектури всіх областей України, здійснюючи численні виїзди для обмірів, фотофіксації, архівних пошуків тощо. Паспорти являли собою багатосторінкові документи, що містили ґрунтовну наукову, технічну та фіксаційну інформацію про пам’ятки. Кілька тисяч розроблених паспортів було передано до Держбуду України (*) та до профільних відділів облдержадміністрацій. Крім того, на основі цієї роботи в 1982–1986 рр. було опубліковано чотиритомне довідкове видання «Памятники градо- строительства и архитектуры Украинской ССР» [4].
Приймаючи у 2001 постанову № 1760, про масштабну паспортизацію пам’яток архітектури України році «забули». З державницького погляду є незрозумілим, як можна було зробити вигляд, що цього масиву фахової інформації – результату багаторічної роботи великого професійного колективу – не існує. Але паспортизацію розпочали заново, затвердивши нову державну програму. І хоча економічний стан у країні вже не дозволяв здійснювати її швидкими темпами, Мінрегіонбуду України до 2005 року (**) все ж вдалося скласти повні переліки пам’яток архітектури національного та місцевого значення – основу Державного реєстру нерухомих пам’яток. Але результатом виконання постанови № 1760, яка узалежнила формування Реєстру від бюрократично-управлінських процедур, став повний провал роботи з формування Державного реєстру нерухомих пам’яток. Доказом цього є матеріал, оприлюднений на офіційному сайті Міністерства культури України: Реєстр досі перебуває у стадії формування (***). Враховуючи, що загальна кількість пам’яток архітектури національного й місцевого значення в Україні становить понад 21.000 (з них близько 3.300 пам’яток національного значення), а до Реєстру за 14 років внесено лише 2.153 пам’ятки, можливість побачити Реєстр у найближчі роки є мінімальною.
Back to Top2-5) Стратегічна помилка
Мінкультури у роботі над Реєстром
полягає в тому, що його розуміють як герметичний список, який публікується раз на декілька років, на кшталт списків пам’яток радянських часів. Якщо до українського Реєстру за 7 останніх років об’єкти вносились лише двічі (рішенням 2009 р. – 744 пам’ятки, рішенням 2012 р. – 147 пам’яток), то в Польщі, наприклад, лише за перше півріччя 2013 року було прийнято 199 рішень про включення нових об’єктів до Реєстру пам’яток, 48 рішень – про вилучення, а по 354 пам’ятках прийнято уточнюючу інформацію щодо попередніх рішень [5]. Визнаючи, що Реєстр пам’яток є відкритою системою, польські пам’яткоохоронці постійно працюють над його веденням, причому в цій роботі задіяні численні солідні наукові й управлінські установи. У 2003 році Польща оновила «Закон про охорону пам’яток та збереження пам’яток» [6] відповідно до стандартів Євросоюзу та прийняла демократичну процедуру державної реєстрації пам’яток.
--------------------
(*) Паспорти зберігалися у відомчому архіві пам’яткоохоронної документації Держбуду України (згодом Міністерства регіонального розвитку і будівництва України).
(**) До 2005 р. функцію центрального органу у сфері охорони архітектурно-містобудівної спадщини виконував Держбуд України (нині Міністерство регіонального розвитку і будівництва України), з 2006 р. – Міністерство культури України.
(***) Зведена інформація про кількість пам’яток архітектури і містобудування України.
На жаль, попри тривалі дискусії, що велися на початку 2000-х років щодо концепції, структури розділів, системи охоронних номерів та порядку ведення Реєстру, думки і пропозиції науковців до уваги взято не було [7], і нині запроваджена форма Реєстру є примітивною, анахронічною, позбавленою пам’яткоохоронної логіки, неповороткою з точки зору сучасних інформаційних технологій і абсолютно непрозорою. Поступ науки давно випередив консервативне мислення вітчизняних управлінців, а країни Євросоюзу, минувши стадію створення національних реєстрів, перейшли до формування міждержавних інформаційних систем щодо пам’яток культурної спадщини.
Back to Top2-6) Україна за цією шкалою поступу,
так би мовити, тупцює десь на "інформаційному узбіччі", навіть не розпочавши рух
Враховуючи щорічні втрати десятків об’єктів архітектурної спадщини саме через недосконалість державної системи охорони, не здатної захистити культурну спадщину, стан підготовки Державного реєстру нерухомих пам’яток можна визнати за національну катастрофу. Внесення пам’яток до Реєстру повинно стати фаховою і прозорою загальнонаціональною справою, а не прерогативою вузького відомчого підрозділу, переобтяженого обсягом повноважень не на користь справі. Тож у контексті завдань євроінтеграційної політики України необхідно якомога швидше спрямувати увагу на практичний досвід європейських країн щодо державного обліку пам’яток.
Формування реєстру є лише частиною нормотворчих казусів вітчизняної пам’яткоохоронної системи. Наслідком запровадження поняття «предмет охорони» є зміна парадигми реставрації, підміна базових понять і принципів на користь «квазірішень», легітимізованих сучасним пам’ят- коохоронним законодавством. Згідно з діючим законодавством всі дії на пам’ятці здійснюються відповідно до наступних положень: а) «пам’яткою de jure» є частина об’єкта, визначена як «предмет охорони»; б) «пам’ятка de facto», за виключенням «предмету охорони», є предметом допустимих змін. Поширення поняття «предмет охорони» на реставраційну сферу дає простір для маніпуляцій, які завдають непоправної шкоди пам’яткам та історичному середовищу.
Оскільки частина пам’яток перебуває в деградованому (перебудованому, зруйнованому) стані, лише в процесі передреставраційних досліджень та реставраційних робіт, під час яких видаляються пізніші малоцінні нашарування та відкриваються невідомі цінні елементи пам’ятки, з’являється теоретична можливість визначити її «предмет охорони». До проведення досліджень та реставраційних робіт, тобто при візуальному обстеженні на стадії підготовки облікової картки та паспорта, будь-яка «експертна» оцінка лише частково відображатиме реальну цінність об’єкта. Водночас після проведення реставрації (інші роботи на пам’ятці неприпустимі) визначення предмета охорони буде позбавлене сенсу,оскільки пам’ятка після реставрації набуває науково обґрунтованого вигляду.
Back to Top2-7) Серйозна пам’яткоохоронна колізія
полягає в тому, що понад 1.500 пам’яток архітектури національного значення були включені до охоронних списків у 1963-1979 рр., задовго до запровадження у 2004 р. «предмету охорони» [8], і значна частина цих пам’яток вже відреставрована. Але при внесенні цих пам’яток до Реєстру (*) для них теж є обов’язковим визначення «предмету охорони». Здавалося б, у визнаних шедеврах архітектурної спадщини, якими є Троїцька надбрамна церква Києво-Печерської лаври чи Лаврська дзвіниця, предметом охорони повинна бути вся пам’ятка, тобто предмет охорони і об’єктпам’ятка повинні бути тотожними. Але порядок державного обліку вимагає у цілісній відреставрованій пам’ятці виявити найціннішу частину – «предмет охорони». Фактично пропонується розчленувати цілісну пам’ятку на елементи, з яких вибрати ті, що належить охороняти. Відтак, відповідно до затвердженого паспорта Троїцької надбрамної церкви, «предметом охорони пам’ятки може бути визнано розпланувально-просторову композицію споруди з історичними параметрами конструктивної схеми, а також архітектурно-пластичне та декоративне вирішення фасадів та живопис, оформлення інтер’єру з настінним монументальним живописом, іконостас з іконами, панікадило». Для Лаврської дзвіниці «предметом охорони пам’ятки є її об’ємно-просторова композиція з історичними параметрами конструктивної схеми, а також архітектурно-пластичне та декоративне вирішення фасадів». Чи ці визначення всебічно описують цінність пам’яток і чи їх достатньо, аби захистити ці пам’ятки в разі виникнення намірів їхньої перебудови? Безперечно, що ні.
У процесі опрацювання паспортів на пам’ятки архітектури предмет охорони визначається у розділі 14 «Паспорта», який називається «Оцінка антропологічної, археологічної, естетичної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності об’єкта». Варто звернути увагу на те, що у назві розділу відсутні характеристики архітектурної цінності пам’ятки, але це прямо суперечить визначенню об’єкта культурної спадщини у статті 1 Закону про охорону культурної спадщини. І саме в цьому розділі паспорта відбувається формальна «переоцінка цінностей». Неважко здогадатись, що частина пам’яток не потрапляє до Реєстру саме з огляду на «втрату предмету охорони», зміст і склад якого визначають далеко не найбільш кваліфіковані працівники, які часто не мають жодного стосунку ані до досліджень цих пам’яток, ані до досліджень загалом й до архітектури зокрема.
Останнім часом визначення «предмету охорони» набуло форми самостійної «наукової» роботи, виконуваної на замовлення власників пам’яток
-----------------------
(*) Наразі паралельно існують старі списки пам’яток архітектури, затверджені постановами ради Міністрів Української РСР у 1963 та 1979 р. Формування Реєстру відбувається шляхом введення (або не введення) до нього пам’яток з цих списків та доповнення нових.
установами, які мають преференції у виконанні таких робіт, втім працівники яких часто не мають навіть фахової архітектурної освіти, не кажучи вже про кваліфікаційні ступені. Ці «наукові» роботи, затверджені науково-методичною радою Міністерства культури, являють свого роду вирок пам’яткам. Загальновідомим наслідком визначення «предмету охорони» у подібній роботі з її подальшим використанням як зброї проти пам’ятки стало позбавлення охоронного статусу Гостинного двору в Києві, відновленого в 1980-1990-ті рр. провідними спеціалізованими реставраційними установами відповідно до методики реставрації пам’яток. Перегляд реставраційного рішення, затвердженого профільними науково-реставраційними радами майже 25 років тому і формальне визнання Міністерством культури «втрати предмету охорони» спричинили зняття об’єкта з державної реєстрації та блискавично швидке затвердження проекту його перебудови. Офіційно причиною зняття охоронного статусу було названо неповну автентичність Гостинного двору і втрату ним у процесі реставрації «предмету охорони». Це створило правовий прецедент, який можна поширити на інші об’єкти реставрації, переглянувши методологічні основи відновлення П’ятницької церкви в Чернігові, Успенського собору у Володимирі-Волинському, церкви Василія в Овручі тощо, де було застосовано принципи цілісної реставрації, та позбавити їх охоронного статусу через «втрату предмету охорони». Отже, «предмет охорони» є зручним інструментом, за допомогою якого можна в будь-який час адміністративно ревізувати фахові дії реставраторів.
Виникає питання –
Back to Top2-8) Коли і навіщо з’явилася ця пам’яткоохоронна норма
в українському законодавстві і чому виникла необхідність її запровадження
Поняття «предмет охорони» було введено до Закону про охорону культурної спадщини під час внесення до нього чергових змін і доповнень у 2004 році. Воно було запозичене з аналогічного російського закону 2002- го року [9], де постало як «запобіжник» тотальних перебудов пам’яток, коли останні стали предметом приватизації. Автором термінологічної новації «предмет охорони» була професор Н.О.Потапова, завідувач кафедри охорони і реставрації архітектурної спадщини Російської академії живопису, скульптури і архітектури. Зауважимо, що жодна європейська країна не має законодавчих категорій, подібних до «предмету охорони», хоча саме там пам’ятки давно перебувають у приватній власності.
З методологічної точки зору поняття «предмет охорони» пам’ятки архітектури є антинауковим. Пам’ятка є цілісним утворенням, в якому інтегровано матеріальну та духовну цінність, виявлену у формах і художній пластиці, конструкціях, матеріалах і будівельних технологіях, архітектурному декорі, мистецькому оздобленні, предметах монументального та ужиткового мистецтва тощо. Поступ пам’яткоохоронної методології у світі демонструє максимально широке трактування пам’ятки включно з її оточенням. Вихід на ширше бачення пам’яткової цінності призвів до запровадження нових пам’яткоохоронних категорій – культурних ландшафтів. Пам’ятні місця розглядаються як контекстуальне ціле, сформоване з матеріальних і нематеріальних складових.
Ці принципи задекларовані у доктринальних документах ICOMOS – "Ксіанській декларації про збереження оточення споруд спадщини, визначних місць і території" (м. Ксіань, 2005) та "Хартії про інтерпретацію та презентацію визначних місць культурної спадщини" (м. Квебек, 2008) [10].
І майже паралельно в Росії (та в Україні – Ю.Т.) виникає тенденція до мінімізації пам’яткової цінності архітектурного об’єкта через введення поняття «предмет охорони» і ранжирування складових пам’ятки за значущістю.
Уже невдовзі російські фахівці усвідомили, що на практиці запровадження «предмету охорони» дало зворотний вибуховий ефект масових перебудов пам’яток. У 2006 році питання було винесено на найвищий рівень після скандального знесення в процесі реконструкції північної стіни Великого театру – пам’ятки архітектури федерального значення та всесвітнього значення. Підставою для знесення стало визначення предметом охорони пам’ятки… «акустики зали». Лавиноподібна практика визначення предметом охорони пам’яток «червоних ліній», «композицій фасадів», «фактури поверхні фасадів» призвела до появи у забудові міст численних «гламурних» фасадів-куліс, за якими не залишалось пам’яток. Усе це поставило пам’яткоохоронну і реставраційну діяльність на межу абсурду і профанації, залишаючи її при цьому в рамках закону.
Доктор мистецтвознавства А.Баталов, голова створеної у 2006 р. робочої групи з розроблення методики визначення предмету охорони об’єктів культурної спадщини народів Російської Федерації, зазначив: «коли ви ставите завдання визначити предмет охорони, ви мимоволі починаєте різати пам’ятку по-живому. При такій «препарації» пам’ятка як ціле непомітно відступає на другий план… Саме тому предмет охорони є міною, закладеною під кожну пам’ятку. Якщо він визначається в ситуації, коли інвесторам необхідно зламати частину пам’ятки, великою спокусою є просто вивести відповідні елементи зі складу предмету охорони. Життя показало, що предмет охорони блискуче служить інтересам інвестора… Поняття «предмет охорони» дозволяє проводити маніпуляції з пам’ятками» [11]. З цими думками повністю солідаризуються інші провідні російські вчені [12].
І саме в період переоцінки російськими фахівцями допущеної помилки Україна ввела до свого Закону про охорону культурної спадщини поняття «предмет охорони», поставивши перед фахівцями не лише етичні, але й складні методологічні проблеми, з вирішенням яких вони, як засвідчує практика, не впорались.
Шкода від вербального визначення «предмету охорони» у паспортах пам’яток незрівнянна з реалізацією цього поняття на практиці, при реконструкціях та перебудовах під виглядом реставрації. Не менш ганебним з професійної точки зору є використання «предмету охорони» як засобу тиску на реставраторів.
Нескладний механізм цього тиску полягає у введенні до законодавства поняття «зміна об’єкта культурної спадщини», яке визначається як «дії, що призводять чи можуть призвести до часткового або повного зникнення предмета охорони об’єкта культурної спадщини». Наслідком цієї дефініції є запровадження норми, згідно з якою «пам’ятки, їхні частини, пов’язане з ними рухоме та нерухоме майно заборон