Дослідження та аналіз держполітики

лого - Шар


Перша головна проблема сфери охорони спадщини - відсутня Державна політика захисту і розвитку культурної спадщини та історичного середовища


Зміст link-in

  1. Вступ - пропозиції та відкрите звернення із заявою

  2. Структура органів державної влади із її очільниками
  3. Нормативно-правові проблеми пам'яткоохоронної сфери

  4. Міжнародні договори

  5. Держполітика - до 2019
  6. Держполітика - після 2019 - Зеленський, Розумков, Гончарук

  7. Держполітика в Києві

  8. Громадськість та Наука

  9. Концепція "Стратегії захисту культурної спадщини України"

  10. Файли (література із держполітики)


ЮНЕСКО таб Система управлен культурн наслед

1. Вступ - пропозиції та відкрите звернення із заявою


Президенту України

громадянина та спеціаліста із питань сфери нерухомої культуронї спадщини

Тижа Ю.О. 

ПРОПОЗИЦІ

На протязі 1990-2000-х рр. Тиж Ю.О. дсоліджував стан державної політики в сфері культури та охорони культурної спадщини. В результаті такої роботи була виявлена (та виявляється зараз) значна кількість порушень в діяльності державних органів.

Тиж Ю.О. при віявлені порушень зверталось до держорганів із пропозиціями по їх усуненню. Але за весь час змін у державній політики не відбулося. Така ситуація змушує Тижа Ю.О. зернутися до компетенції Президента із пропозиціями по реалізації його законодавчих та контрольних повноважень. У разі відсутності ефективних реакцій всередині держави, ГО залишає за собою право звернення до міжнародних інституцій.

Цілями пропозицій є – 1) поінформувати держоргани та громадськість про небезпеку завдання ціляспрямованої шкоди культурі та нерухомій кльтурній спадщині України та м. Києва; 2) сприяти появленню та реалізації культурної політики по збереженню та розвитку нерухомої культурної спадщини.

Значення культури в ситуації війни та занепаду єкономіки і державних інституцій збільшується в рази. Нерухома культурна спадщина держави та Києва видіграє ключову роль також в економічній діяльності та в можливому розвитку туризму.

Результат роботи Тижа Ю.О. із аналізу державної політики в сфері нерухомої культурної спадщини в формі заяви із описом виявлених порушень та рекомендаціями по їх усуненню додається.

Додатки: Заява на 2 арк. в 1 прим.

BtT Back to Top


Президенту України

громадянина та спеціаліста із питань сфери нерухомої культуронї спадщини

Тижа Ю.О. 

ЗАЯВА

На протязі 1990-2000-х рр. Тиж Ю.О. досліджував стан державної політики в сфері культури та охорони культурної спадщини. В результаті такої роботи була виявлена (та виявляється зараз) значна кількість порушень в діяльності державних органів.

Основні елементи системи порушень:

1. Не виконується ратифікованна міжнародна угода, яка повинна була реалізована програмними положеннями «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної  спадщини на 2004-2010 рр.».
2. Не виконується ратифікованна міжнародна угода в частині - відсутнє Положення про історичні міста.
3. Не розроблено, згідно зак. «Про охорону культурної спадщини», Положення про погодження проектів реставрації.
4. Згідно Закону України «Про охорону культурної спадщини» 2002 р.  Центральний орган охорони культурної спадщини, яким було і є Мінкультури (в тій чи інші часи різні назви), видало багато наказів щодо включення тих чи інших об’єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток  України (далі Реєстр). На сьогоднішній день такого Реєстру «де юре», не існує. Крім того, відповідні накази міністерства не оприлюднені у жодному відповідному офіційному виданні та не зареєстровані в Міністерстві юстиції. Пам’яток культурної спадщини, відповідно до вимог Міжнародних договорів, та законодавства України, юридично не існує.  
5. Не розроблені правила визначення та порядок затвердження буферних зон пам‘яток ЮНЕСКО. Сьогоднішні буферні зони Софіі-Лаври із-за цого не мають юридичної сили, тому не є інструментом їх захисту.    
6. Не розроблені електронні бази (каталоги) пам‘яток України та щойновиявлених пам‘яток Києва.
7. В законі «Про охорону культурної спадщини» присутній деструктивний термін «предмет охорони».
8. Погіршені умови надання статусу об‘єкту культурної спадщини Постановою КМУ № 452 від 2019-05-22 р.
9. Відсутні:
9.1. Загальнодержавна Концепція охорони нерухомих культурних пам‘яток Украіни;
9.2. Концепція охорони щойновиявлених об'єктів культурної спадщини та пам‘яток м. Києва.
10. Державні національні програми:
10.1. Збереження та використання об'єктів культурної спадщини 2004-2010 (строк дії подовжений),
10.2. Паспортизація об'єктів культурної спадщини 2003-2010 (строк дії подовжений) – не виконуються.
11. Місцеві Київськи державні програми:
11.1. Столична культура 2016-2018 рр., та
11.2. Електронна столиця 2015-2018 рр. – не виконуються.
11.3. Програми Столична культура 2019-2021 рр. та
11.4. Охорона та збереження культурної спадщини Києва 2019-2021 рр. – не містять змістовних смислів.

Рекомендації необхідніх дій – доручити Кабінету міністрів України та КМДА усунути вищезазначені порушення.

Back to Top


2. Структура органів державної влади із її чильниками link-out

BtT Back to Top


3. Нормативно-правові проблеми пам'яткоохоронної сфери link-out

BtT Back to Top


4. Міжнародні договори

Охорона архітектурної спадщини України є великою і невід’ємною  частиною захисту культурної спадщини не тільки України, але й Європи. Україна, як держава, підписала та ратифікувала ряд міжнародних договорів, в тому числі, Конвенцію про охорону архітектурної спадщини Європи.
    Ратифіковані  міжнародні договори є складовою частиною Українського законодавства.
    Стаття 54 Конституції України гарантує охорону культурної спадщини. Культурна спадщина охороняється законом.  Держава забезпечує збереження історичних пам'яток та інших об'єктів, що становлять культурну цінність.
    Статтею 3 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.  Відповідно до статті 4 цього Закону, до повноважень Кабінету Міністрів України (КМУ) у сфері охорони культурної спадщини належить забезпечення проведення державної політики у цій сфері.
    Основні завдання  КМУ також визначені Законом України «Про Кабінет міністрів України». Пунктом 4 статті 1 визначено, що КМУ забезпечує розроблення і виконання загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, культурного розвитку, охорони довкілля, а також розроблення, затвердження і виконання інших державних цільових програм.
    Так,  з метою імплементації міжнародних договорів в сфері охорони культурної спадщини, Конвенції про охорону архітектурної спадщини Європи іншого законодавства України у цій сфері, у 2004 році Законом України «Про затвердження Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної  спадщини на 2004-2010 роки», було затверджено відповідну програму.
    Фактично жодного пункту цієї програми не виконано ані визначеними у програмі органами державної влади вказаних у програмі, ані органами місцевого самоврядування, в тому числі і Міністерством закордонних справ України, щодо виконання стаття 17 Закону України «Про міжнародні договори» та пункту 4 зазначеної програми.
    Особливо це стосується питанню щодо Положення про історичне населене місце України, яких в Україні, відповідно до Постанови КМУ від 26 липня 2001 р. № 878, налічується 401 місто, населені пункти, села. Такого положення, визначеного у Програмі,  на сьогодні не існує. Пунктом 2 зазначеної  Постанови поставлено завдання уряду  разом з   Радою   міністрів   Автономної Республіки  Крим, обласними,  Київською  та  Севастопольською  міськими  державними адміністраціями забезпечити протягом 2001-2003  років  розроблення та  затвердження  науково-проектної  документації з визначення меж історичних  ареалів  населених  місць,  включених  до  зазначеного Списку. В багатьох історичних населених місцях така науково-проектна документація відсутня. Особливо це стосується міста Києва. Такий стан речей призводить до постійних конфліктів при здійснені нового будівництва на територіях, які по законодавству УРСР належали до земель історико-культурного призначення, але з причини не виконання нормативно-правових актів досі не внесені до відповідних кадастрів,  інших картографічних схем та архітектурних планів. В цьому контексті необхідно визначити некоректну схему (корупційні дії) щодо наказів Міністерства культури України № 912/0/16-1 від 2.10. 2011 року «Про затвердження науково-проектної документації щодо меж i режимів використання зон охорони пам'яток та занесення об’єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України», яка була створена за немалі кошти державного бюджету, призупинити свій же наказ, фактично протиправним наказом (який має суспільне значення та не зареєстровано у Мінюсті), наказом Мінкультури від 29.10.2014 року № 911на не визначений термін, посилаючись на протокол науково методичної ради з питань охорони культурної спадщини від 01.08.2014 року № 71, який не мав навіть на увазі призупинення вже затвердженої науково-проектної документації. (копії наказів додаються).
    Перелік органів виконавчої влади, які відповідальні та повинні були виконати Загальнодержавну програму збереження та використання об'єктів культурної спадщини на 2004-2010 роки є у самій програмі.
    Охорона культурної спадщини, відповідно до  статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» є системою правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об'єктів культурної спадщини, що до речі і формує державну політику в сфері охорони культурної спадщини.
    На сьогодні, протягом останніх 18 років з дня прийняття Закону України «Про охорону культурної спадщини», така система не розроблена та не існує у розумінні державної політики щодо виконання міжнародних договорів та Конвенцій в загалі державної політики.
    
    Прикладом є невиконання з боку державних структур  навіть адміністративних заходів, а саме статті 92 Кодексу України про адміністративні правопорушення.    
    Завданням  Кодексу є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
    Так статтею 255 цього кодексу передбачено, що до осіб, які мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення відносяться органи поліції, але в практиці не відомо жодного випадку щодо складання та направлення до судової та адміністративної системи, жодного протоколу про порушення, передбачених статтею 92 зазначеного Кодексу!
    За 18 років з дня вступу у силу Закону України «Про охорону культурної спадщини» Центральний орган охорони культурної спадщини, яким було і є Мінкультури (в тій чи інші часи різні назви), видало багато наказів щодо включення тих чи інших об’єктів до Державного реєстру нерухомих пам’яток України (далі Реєстр).
    На сьогоднішній день такого Реєстру «де юре», не існує. Крім того, відповідні накази міністерства не оприлюднені у жодному відповідному офіційному виданні та не зареєстровані в Міністерстві юстиції. Тобто, пам’яток культурної спадщини, відповідно до вимог Міжнародних договорів, та законодавства України, юридично не існує.

    Охорона культурної спадщини потребує не тільки належного виконання «Загальнодержавної програми збереження та використання об'єктів культурної  спадщини на 2004-2010 роки»,  законодавства України, але і політичної волі посадових осіб Кабінету міністрів України, міністерств та відомств  щодо виконання не тільки зазначеної програми, виконання невиконаних пунктів Загальнодержавної програми та постійного контролю щодо виконання державної політики, виконання міжнародних договорів у сфері охорони культурної спадщини України, але перевірки виконання ратифікованих міжнародних Конвенцій, та їх належна імплементація в українське законодавство.

BtT Back to Top


7. Місцева (Київська) діяльність link-out

BtT Back to Top


8. Громадське і наукове середовище link-out

BtT Back to Top


9. Концепція Стратегії захисту культурної спадщини України link-out

BtT Back to Top


10. Файли pdf

Державна політика:


BtT Back to Top