- Карта-схема буферної зони Софії - допустима висота забудови
- вул. Михайлівська, 10-12 Садиба-пам'ятка
- вул. Шевченко Тараса провулок, 3
- вул. Ярославів Вал, 10
- Перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11
1. Карта-схема буферної зони Софії
Файли
- Управление объектами всемирного Природного наследия, ЮНЕСКО, 2011, 107с
- Управление объектами всемирного Культурного наследия, ЮНЕСКО, 2013, 322с
- Положення про Проекти організації територій установ природно-заповідного фонду України, 2005
- Концепція плану організації території - Лавра, 2011 (підміна змісту поняття План розвитку та управління на зміст Опорного плану)
- Концепція плану організації території - Софія Київська, 2012 (підміна змісту поняття План розвитку та управління на зміст Опорного плану)
- Буферні зони охорони ансамблів Києво-Печерської Лаври та споруд Софійського собору, 2017, пам'ятки ЮНЕСКО
- Карта-схема. Допустима висота забудови
Фрагмент карти-схеми:
2. вул. Михайлівська, 10-12
Допустима висота забудови ділянок розташування, згідно режиму буферної зони об'єкта всесвітньої спадщини, 12 метрів
Будинок № 10 - кін. 19-ст., фото 2000 року:
Будинок № 12 - 2-га пол. 19-ст., фото 1998 року:
Фото інформаційного стенду про 9-ти поверхове будівництво станом на грудень 2019 року:
Проект:
Фото будівництва станом на грудень 2019 року:
Проект:
3. вул. Шевченко Тараса пров., 3. Будівля зведена в 2014 році
Допустима висота забудови, згідно режиму буферної зони об'єкта всесвітньої спадщини, 12 метрів
Фото станом на грудень 2019 року:
Проект:
4. вул. Ярославів Вал, 10. Садиба. Житловий будинок 1870-х рр.
Фото 2000 року:
Фото станом на грудень 2019 року:
Історичні відомості
Житловий будинок 1870-х рр., 1948, в якому містився готель «Версаль», де утримувалися уряд Української Держави, Антоній (Храповицький) і Євлогій (Георгієвський)
На червоній лінії забудови вулиці з відступом правої частини об'єму в глиб ділянки та утворенням парадного двору. Історія садиби простежується з 1816, коли її власниця — міщанка М. Дяченкова продала цю земельну ділянку з дерев'яним будинком дворянці, унтер-офіцерші Е. Кублицькій-Піотуховій. У 1870-х рр. власником садиби став потомствений почесний громадянин, київський купець 1-ї гільдії М. Біск, який 1877 продав її доньці губернського секретаря А. Вишневській. На цей час на ділянці стояв двоповерховий двоквартирний будинок, зведений за проектом арх. О. Шіле. На першому поверсі у восьмикімнатній квартирі мешкали господарі, 13 кімнат на другому поверсі здавали в найм. З тилу до будинку прилягав розташований на правій межі ділянки двоповерховий цегляний флігель, споруджений одночасно з ним й до 1892 надбудований поверхом. 1894 садиба належала дружині присяжного повіреного Ю. Френкель. З 1902 власником садиби була родина доктора медицини М. Страдомського, який згодом став директором Олександрівської міської лікарні, 1917комісаром Тимчасового уряду по місту Києву.
Будинок використовувався як прибутковий — житловий. З тут містився пологовий притулок, 1915 відкрито готель «Версаль». У 1930-і рр. споруду займали різні організації. 1940 проведено реконструкцію за проектом арх. В. Созанского. 1948-49 надбудовано два поверхи та прибудовано об'єм-вставку з боку сусіднього будинку № 8.
Чотириповерховий, цегляний. Оформлення фасадів еклектичне з елементами стилю ренесанс.
За Директорії УНР будинок використовувався як арештне відділення. Першими тут утримували за звинуваченням у державній зраді заарештованих 18 грудня 1918 міністрів, товаришів міністрів і урядовців різних складів уряду Української Держави, за винятком міністра закордонних справ Г. Афанасьева і міністра внутрішніх справ І. Кістяківського. Зокрема, голову Ради міністрів і міністра земельних справ С. Гербеля, міністра внутрішніх справ В. Рейнбота, міністра фінансів А. Ржепецького. Згодом всіх звільнили.
Тут утримували також заарештованих одночасно з урядовцями митрополита Київського Антонія (Храповицького) та єпископа Волинського Євлогія (Георгієвського). Від них вимагали видачі І.Кістяківського та ще кількох урядовців Української Держави. Звідси їх перевезли у василіанський монастир у м. Бучач (тепер Тернопільська обл.), де утримували п'ять місяців.
У готелі утримували заарештованих журналістів і співробітників газети «Утро» і «Вечер». Всі заарештовані — до 80 осіб — перебували в одній кімнаті, їм дозволялося бачитися з близькими родичами, посилати за обідами в паштетну. Прибирали самі по черзі. Як повідомляла преса, поводження з арештованими було дуже коректним.
У будинку був осідок Київської губернської надзвичайної комісії. Цей заклад довелося відвідати тоді за викликом В. Ханенко.
Після націоналізації будинок займали різні установи, у повоєнний час — аграрне видавництво. У дворі був кореспондентський пункт «Литературной газеты» — популярного московського видання «шістдесятників». Тепер тут міститься Об'єднання державних племінних заводів.
5. Перетин вул. Стрілецької та пров. Георгіївського, 9/11 (стаття)
У четвер, 23 квітня 2020 р., кияни звернули увагу на інформаційний щит, що з’явився на розі Стрілецької вулиці і Георгіївського провулку.
Він повідомляв про початок археологічних досліджень на місцевому пустирі, що розташований просто під стінами Софійського собору — і про те, що тут відновлять будинок Георгія Нарбута, а також «регенерують історичне середовище».
Замовником цих розкопок значиться ТОВ «Докас». У 2019 році саме ця фірма, як повідомляли журналісти, отримала цю ділянку під житлову забудову — щоправда, через суд.
Втім, справжнім замовником робіт слід вважати іншу фірму, чий логотип також присутній на щиті — девелоперську компанію НЕСТ.
Як пишуть на сторінці компанії, вона займається нерухомістю ще з кінця 1990-х років. Тоді девелопери придбали в центрі Києва кілька будівель XIX століття — і реконструювали їх на бізнес-центри.
Нещодавно компанія добудувала ще один «офісник» на Михайлівській вулиці, а також вже декілька років планує реконструювати садибу Міхельсона на Пушкінській. На цій же ділянці, після закінчення археологічних робіт, компанія планує не лише відновити історичний будинок, в якому жив Нарбут, але й звести тут житловий квартал.
З’ясувалося, що цим проєктом опікується архітектурне бюро VIHAREV, яке допомагало реставрувати будинок купця Новікова на Подолі, а також працює над відновленням колишнього Центрального гастроному на Хрещатику.
Проект - Елітний будинок із громадським сквером
«Хмарочос» зв’язався із керівником бюро Миколою Віхарєвим, щоб дізнатися, що передбачає цей проєкт — і як він може змінитись.
"Я дуже радий, що ми змогли знайти спільну мову із замовником і донести йому своє бачення: ми маємо поважати навколишню історичну забудову — і не псувати її надмірною висотністю, громіздкими об’ємами або кричущими фасадами.
Передусім наш об’єкт знаходиться в охоронній зоні ЮНЕСКО, він регулюється особливими правилами забудови. Наприклад, тут заборонено нове будівництво. Але на цій ділянці й досі залишилися фундаменти дореволюційних будинків, які були колись знесені, подекуди збереглися і внутрішні фасади. Відтак ми можемо відновити ці будинки, дещо їх переосмисливши.
Кожен квартал, включений до буферної зони, має власні обмеження по висоті. Тут максимальна висотність складає 18 метрів, або шість поверхів. Замовник пішов нам назустріч і погодився ще зменшити її, щоб для сусідніх будинків зберігся вид на Софію.
Тут заплановане будівництво клубного будинку. Його обриси повністю повторюють квартальну забудову, яка відображена тут у плані Києва 1925 року. І він матиме різну висоту — від двох до чотирьох поверхів.
Наразі ми опрацьюовуємо два варіанти цього будинку.
1) Перший — той, що буде «созвучним» старій архітектурі, дещо нагадуватиме її. При цьому ми розуміємо, що навіть коли ми надприскіпливо відтворимо будинок Нарбута, це все одно буде якісна репліка.
2) Тож другий варіант — звести щось нове, але стримане, лаконічне, таке, що вигідно підкреслить справжню історичну архітектуру поблизу. Обидві пропозиції ми винесемо на містобудівну раду — і прислухаємось до зауважень експертів та містян.
Мені дуже подобається одноповерхова садиба, яка понині збереглася в цьому кварталі. Це одна із дуже небагатьох таких будівель, що залишилися у центрі Києва. Попри те, що в неї немає охоронного статусу, ми рекомендуємо замовнику залишити її, надбудувавши мансарду.
В іншому, сучасному варіанті вона повністю перебудовується. Але сподіваємося, що нам вдасться підкреслити її значущість для всього ансамблю.
За проєктом цей клубний будинок матиме лише 18 квартир. Натомість тут зовсім не буде магазинів або кав’ярень, адже люди, що обирають таке житло, передусім цінують спокій. Щоб не створювати проблем для дорожнього трафіку, ми передбачили 25 паркомісць у цокольному паркінгу, тобто більше, ніж квартир. Але думаю, що ми зможемо ще збільшити це число.
Також на розі двох вулиць ми запроєктували сквер з фонтаном — і наполягаємо на тому, що він має бути відкритим для всіх містян, незважаючи на статусність будинку. Це перехрестя з кожним роком ставатиме все більш популярною локацією для пішохідних маршрутів — і тут має бути комфортна, озеленена локація, де люди зможуть відпочити у затінку.".
Варіант № 1
Варіант № 2